varjag_2007 | Entries tagged with расстрелянное возрождение

В эти дни национально свидомая интеллигенция отмечает 114 лет со дня рождения сечевого стрельца и большевицкого поэта Андрея Бабьюка, больше известного как Мирослав Ирчан. Его в свое время называли "мостиком между Большой Украиной и Западной".

Современные версии и интерпретации об этом представителе т.н. "расстрелянного возрождения" можно прочесть на ИстКривде.

Признательные показания самого Мирослава Ирчана о своей деятельности и деятельности своих коллег в национал-фашистской организации УВО можно прочесть вот здесь - 1, 2, 3, 4, 5.

О деятельности Мирослава Ирчана можно также узнать из показаний о нем его побратима по деятельности в УВО - Григория Коссака. Напоминаю, что все материалы о расстрелянном украинском возрождении идут под тэгом "расстрелянное возрождение":

ВИТЯГ ЗІ СВІДЧЕНЬ

ГРИГОРІЯ ЙОСИПОВИЧА КОССАКА

ВІД 17 ЧЕРВНЯ 1931 РОКУ

Ірчана знаю з 1914 року. Справжнє його прізвище — Баб'юк. Ірчан — син селянина, закінчив гімназію. Під впливом націоналістичних ідей іще тоді почав писати невеличкі оповідання та вірші, в яких відображав національно-визвольні ідеї. Перебував у сотні українських січових стрільців під командуванням Барана, займався пропагандою серед стрілецьких мас націоналістичних ідей. Був редактором газети «Стрілець». Проводив широку культурну та політичну роботу на Волині. З окупаційними військами в 1917 році потрапив до Києва, де зв'язався з Коновальцем і Бараном. Деякий час перебував у Корпусі СС Коновальця, потім у 1918 році знову перейшов до УСС і очолював відділ преси та пропаганди штабу бригади УСС. Був одним із прихильників об'єднання з Петлюрою проти більшовиків. Разом із бригадою УСС та частинами Української галицької армії перейшов на бік Червоної армії, оскільки він належав до числа офіцерів, що мали вплив на політику УГА (Паліїв, Шухевич, Гірняк, Гадзінський, Яворський та інші); після переходу українських січових стрільців на бік Червоної армії разом з іншими бере участь у керівництві контрреволюційною діяльністю в лавах Червоної армії.

У1922 році для того, щоб використати радянофільські настрої української еміграції, особливо колишніх січових стрільців, коли почали організовуватися закордонні групи КПЗУ, Баран вислав Ірчана до Праги із завданням насаджувати в цих закордонних групах членів УВО.

У Празі Ірчан зв'язався з міськкомом і проводив організаційну роботу серед колишніх січовиків. Керівництво празькою закордонною групою компартії за посередництва Ірчана опинилося в руках Романюка, Верхомого, Бея й Копача.

Водночас Ірчан організовує «п'ятірку» як управу українських січових стрільців із завданням продовжувати організацію колишніх січовиків для перекидання їх на Радянську Україну для подальшої боротьби проти радянської влади.

Провівши всю цю роботу наприкінці 1923 року, Ірчан виїхав до Канади, щоб знайти гроші для організації УВО та для проведення організаційної роботи серед українських емігрантів у Канаді. Там Ірчан також проводив свою діяльність під виглядом організації закордонної групи компартії, висунувся там як керівник і, підтримуючи тісний зв'язок з Максимовичем та Яворським, а також із контрреволюційною еміграцією в Європі та Польщі через Бея та інших, провів усю організацію висилки на Радянську Україну організованих в УВО та замаскованих належністю до комуністичної партії українців-емігрантів.

( Read more... )

Подполье ОУН ведет свое начало на Донбассе еще с начала 30-х годов прошлого века. В архиве СБУ по Донецкой области сохраняется уголовное дело № 30700-пф на Николая Васильевича Зайца, 1896 года рождения, выходца из Галичины, который на момент ареста 1 февраля 1933 работал заведующим оперсектором отделения Цекомбанка в Артемовске Донецкой области и был обвинен по статье 54 - 11 УК УССР (участие в контрреволюционной организации и проведении подрывной работы, направленной на свержение советской власти).

В том же 1933-м году он был приговорен к 10 годам заключения. В 1937 Николай Зайца расстреляли, как и многих других узников Соловков, в пресловутом урочище Сандормох.

Из протоколов допросов следует, что по крайней мере с 1923-24 годов Заяц активно сотрудничал с Украинской Военной Организацией (УВО), будучи студентом нелегального украинского университета. Поляки довольно быстро «вычислили» его по бурной деятельности и в апреле 1925 года Николай Заяц вместе с еще одним членом УВО Морозом проходят советско-польскую границу и оказываются на Большой Украине.

Тайны разведупра

В Киеве с ним вступает в контакт сотрудник разведывательного управления (разведупра) Любомирский и уже в день прибытия из-за рубежа Заяц встречается с Яворским - тоже галичанином увистом (УВО), работающим в разведывательном управлении.

Именно Алексей Яворский устраивает на работу Николая Зайца, легализовав последнего в СССР. Судя по протоколам дальнейших допросов, Николай Заяц становится двойным агентом. На допросе от 15 февраля 1933 года он об этом рассказывает подробнее: «Прибыв в Киев, я при содействии Яворского был назначен на работу в разведывательное управление, где сначала выполнял функции курьера, а месяцев через 2-3 стал уполномоченным Каменец- Подольского разведуправления. Параллельно с работой резидентуры развед. управления, состоявшую главным образом из членов «Украинской Военной Организации» я получал задания от Яворского по работе и связи членов УВО в Польше и Украине ... ».

Казалось бы - это обычный бред следователей ОГПУ (????- М.Б.). Однако, оказывается, все не так просто ... Примерно в то же время были арестован, вероятно, в Киеве, Леонид Андреевич Михненко, 1898 года рождения, старший унтер-офицер австрийской армии и прапорщик Украинской Галицкой Армии, который до ареста работал руководителем сектора поставки Киевской филиала Всеукраинского аптекоуправления.

Допросы Зайца 11 и 15 февраля 1933 года, а также Леонида Михненко 17 февраля 1933 проходили почти одновременно, только допрашивали Зайца в Артемовске, а Михненко - в Киеве. Однако в их показаниях совпадали фамилии, раскрывалась организация, каналы нелегальной связи между Галичиной и УССР. И если из протоколов отбросить субъективное отношение тех, кто допрашивал и режиссуру следователей ГПУ, перед нами предстанет реальная картина событий, действительно состояшихся в 20-е годы. К тому же, уже достаточно широко известный факт распространения на Донбассе листовок ОУН примерно в это время.

Подробнее об этом говорится в брошюре Юрия Бойко, выпущенной еще в 1946 году «Евгений Коновалец и Средне-восточные земли». Судя по всему, УВО Евгения Коновальца еще в середине 20-х удалось создать для деятельности будущего подполья ОУН достаточно прочные и разветвленные оперативные позиции в УССР. Те же Заяц и Михненко, вне всякого сомнения, участвовали в деятельности подполья ОУН в Киеве и на Донбассе и погибли как сознательные борцы за независимую Украину, а не невинные жертвы ГПУ-НКВД.

(Источник)

Напоминаю, что остальные материалы о "расстрелянном возрождении" и показания фигурантов идут по тэгу "расстрелянное возрождение"

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА

ВІД 1 ЛЮТОГО 1934 РОКУ

Питання: Ви назвали членом організації Курбаса. Що конкретно Ви про нього знаєте?

Відповідь: 3 Курбасом я знайомий із 1922 року. Ближче я з ним зійшовся влітку 1931 року.

Під час процесу СВУ, коли в наших колах жваво обговорювався склад суду, після моєї розмови з Гірняком Йосипом, я зустрівся з Курбасом. Останній, говорячи про Приходька, Соколянського й Слісаренка, сказав: «Суддями ми будемо над усіма теперішніми катами України».

Літом 1931 року Черняк викликав мене та Курбаса до міського партійного комітету й дав мені завдання написати для «Березоля» нову п'єсу про Західну Україну. Відтоді я почав часто зустрічатися з Курбасом, який ніколи не приховував своїх антирадянських настроїв та свого націоналізму.

У контрреволюційній роботі Курбас був пов'язаний із групою Хвильового, хоч зовні вони між собою нібито ворогували. На 10-ій річниці «Березоля», яка офіційно не святкувалася, Курбас зібрав до себе на квартиру Гірняка Йосипа, Хвильового, Куліша й Вишню. Там, за словами Гірняка Йосипа, «відбулося об'єднання сил».

У театрі «Березіль» була окрема група нашої організації на чолі з Курбасом. До цієї групи належали: Гірняк Йосип, Дацків, Павловський, Федорцева, Бучма, Гавришко (Про Гавришка знаємо тільки те, що свого часу він був актором пересувного Київського драматичного театру («Кийдрам-те»), згодом — театру «Березіль»), Сердюк, Матулівна. З розмов із більшістю цих осіб я бачив, що вони йдуть одним фронтом і Курбас для них є великим авторитетом. У мене є підозра, що до цієї групи належав також режисер Балабан.

Дуже близькі стосунки Курбас мав із Черняком, який у 1931 році казав мені, що на Курбаса як на керівника театру покладено обов'язок здійснювати націоналістичну пропаганду й підтримувати націоналістичні групи, особливо серед письменників та драматургів.

У1932 році я мав розмову з Гірняком Петром про нашу роботу в УВО. Він повідомив мене про зв'язки закордоном і про те, хто працює в «розвідувальній службі» УВО. Серед інших прізвищ назвав він і Курбаса. За словами Гірняка, театр є центром для розширення організаційно-ідейних зв'язків. Через Курбаса проводиться робота щодо інформування «нашої спільноти» на Західній Україні. Для цього Курбас використовує в першу чергу поїздки артистки Федорцевої до Польщі та її зв'язки в Польщі.

Курбас дає інформацію за кордон про утиски українського мистецтва й пригнічення української культури на Радянській Україні. Крім того, за словами Гірняка, на Курбасові лежить завдання встановлювати організаційні зв'язки з людьми, які нам співчувають або є нам близькими.

Тоді я звернув увагу Гірняка на те, що Крушельницький Іван та Бобинський Василь після приїзду з Польщі зв'язалися з Курбасом, відвідуючи його квартиру (Крушельницький) або ж у театрі під виглядом пропозиції поставити п'єсу.

У 1932 році Бобинський дав Курбасові п'єсу свого однодумця зі Львова Галана, яку Курбас миттю заходився ставити, хоч ця п'єса не була відповідною за своєю ідейною суттю (усе ж таки ця п'єса не пішла) - Можливо, ідеться про п'єсу Ярослава Галана «Дон-Кіхот із Еттенгайму».

І ще. Коли Матулівна була в Польщі, то за пропозицією Курбаса її взяли акторкою до театру «Березіль». їй виплачували гроші, а коли вона приїхала, то її зарахували в режисерську лабораторію.

Коли ми з Курбасом проживали майже два тижні в одній кімнаті на Кавказі в січні 1933 року, до нас дійшли звістки з Харкова про арешти (мені написали Гірняк Петро та Ткачук, Курбасові—Дацків і Балабан). Курбас мені сказав, що це « початок кінця», що і його, і мене теж заарештують, що почався похід Москви на знищення всього українського. Прощаючись зі мною, Курбас сказав: «До побачення в Іркутську».

Тоді ж таки я багато говорив з Курбасом про наші спільні справи. Курбас згадував свою поїздку за кордон, перебування у Львові. Коли я в нього спитав, навіщо тримати в театрі нездарну акторку Федорцеву, Курбас відповів, що це він особисто перетягнув її зі Львова, і хоч акторка вона нездарна, та часто буває корисною. Це було сказано в такому дусі, що через Федорцеву Курбас підтримує зв'язок із закордоном.

Зі слів Курбаса мені відомо, що він підтримує зв'язок із Грузією, або ж, як він висловився, з грузинською інтелігенцією. Сам він кілька разів їздив до Грузії для зв'язків із грузинськими націоналістами. У театрі «Березіль» Курбас ставив п'єсу грузинського націоналіста, колишнього аристократа князя Дадіані «Тетнульд» (Прем'єра вистави «Тетнульд» Шалви Дадіані відбулася в театрі «Березіль» 15 червня 1932 р.).

Ця обставина неабияк обурювала пролетарські мистецькі кола в Радянській Грузії. (Щоправда, в «Березолі» п'єса «Тетнульд» ішла в переробці, але переробку цю Курбас доручив націоналісту-письменнику Плужнику з Києва).

Добре пригадую, що арешти Конара, Березинського, Качанюка справили на Курбаса сильне враження.

( Read more... )

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА

ВІД 29 СІЧНЯ 1934 РОКУ

Питання: Ви свідчили, що Приходько є членом організації. Що конкретно Ви про нього знаєте, де, коли й за яких обставин Ви з ним зустрічалися?

Відповідь: У першій половині травня 1922 року, коли >і чекав у Москві свого відправлення за кордон, я зустрівся з Конаром, якого знав іще до імперіалістичної війни. Жив я тоді в гуртожитку Комінтерну. Якось увечері приїхав до мене на машині Конар і попрохав поїхати з ним в Українське постійне представництво до Приходька.

Приходька я тоді побачив уперше, там був також Яловий. Пригадую розмову Конара з Приходьком. Останній не погоджувався з Конаром із приводу того, що він, Конар, ніколи не повернеться на Україну. Конар тоді казав, що з Москви все видніше, у Москві безпечніше й що довше сидиш у Москві, то ширшими стають твої зв'язки з поважними людьми. З усім цим Приходько погоджувався, але палко дорікав Конарові за небажання працювати на Україні. За словами Приходька, на Україні треба мати якомога більше своїх розумних людей, що їх можна було б поставити на відповідальні державні й політичні посади.

Добре пам'ятаю, що Конар тоді сказав Приходькові, що в найближчий рік йому треба буде поїхати на короткий час за кордон. Приходько йому на це відповів, що не за горами той час, коли за кордон буде їздити так легко, як із Москви на Україну.

Виїхавши за кордон, я до 1929 року не бачив Приходька. У 1929 році, у червні місяці, я мав у Берліні розмову з Паньковим Михайлом. Він радив мені звернутися в Москві до Самборського, який має зв'язати мене з Конаром. Паньков передав через мене для Приходька подарунок (олівець) до Харкова й сказав (коли я його спитав, на якій зараз посаді Приходько), що Приходько тепер — заступник наркома освіти, що він є для нас цінною людиною, що він дуже впливовий і далеко піде.

Коли в нас із Паньковим зайшла розмова на суто організаційну тему (по лінії нашої роботи в організації), Паньков сказав мені під великим секретом, що Приходько зараз при Скрипникові, як і раніше при Шумському, є тим, через кого здійснюється розстановка наших людей у культурно-освітніх закладах та організаціях. На питан¬ня про те, чи цілком розгромлений шумськізм на Україні, Паньков відповів, що формально розгромлений; а по суті організацію ще глибше загнано в підпілля, що гірше для більшовиків.

Приїхавши в 1929 році на Україну з-за кордону, я в Харкові бачився з Приходьком, мав із ним розмову про стан в Америці, Європі, проте на організаційні теми в нас розмов не було.

У березні 1930 року я отримав від Приходька постійну перепустку на процес СВУ, із правом сидіти на сцені поблизу обвинувачуваних. Таку саму перепустку мав тоді Остап Вишня. Уже тоді Приходько ставився до мене дуже уважно, і я був упевнений, що він поінформований про мене та про мету мого приїзду. ,

Питання: Як Ви зреагували на те, що Приходько був головою суду в справі СВУ?

Відповідь: Під час процесу СВУ я спитав у Остапа Вишні, чим пояснити ту обставину, що головою суду є Приходько, членом суду Соколянський, а від письменників громадським обвинувачем — усім відомий націоналіст та колишній офіцер Слісаренко. Вишня на це відповів мені: « Організація в організації». Далі Вишня мені пояснив, що дії Приходька, Соколянського та Слісаренка — це тактичний маневр боротьбистської організації, яка цим кроком приховує свої зв'язки з буржуазними націоналістами.

Тоді ж таки, під час процесу СВУ, я мав розмову з членом організації Гірняком Йосипом про склад суду. Гірняк на це казав мені просто: «Практика — сьогодні Приходько, Соколянський та Слісаренко судять старих дурнів, а настане час, коли сьогоднішні судді будуть судити тих, хто призначив їх суддями».

Кількома днями пізніше я зустрівся з Курбасом. Розмова в нас зайшла про процес СВУ та суддів. Курбас, називаючи прізвища Приходька, Соколянського й Слісаренка, сказав: «Суддями ми будемо не лише в Харківській опері (Процес СВУ проходив у приміщенні Харківського оперно¬го театру), а над усіма теперішніми катами України».

У січні або в лютому 1931 року я мав розмову з Романюком про арешти Коссака та інших. Романюк тоді мені казав, що прийде й наша черга, хоч у кишенях у нас і партійні квитки. Хоча, казав він, таким, як ми, нічого боятися, у нас є люди на відповідальних посадах, чий арешт буде величезним політичним скандалом і для партії, і для радянської влади. Кажучи про це, Романюк назвав Левицького Михайла, Конара, Гаврилова І., Тура Івана, Приходька. Він також зазначив, що Приходько, будучи радником повпредставництва в Празі, шукав зв'язки з націоналістичною еміграцією та місцевими колами із Закарпатської України й Галичини. Користуючись своїм становищем, Приходько організаційно допомагав пересилкою на Україну активних членів УВО та мав налагодити зв'язки з Парижем.( ... )

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА

ВІД 11 СІЧНЯ 1934 РОКУ

Питання: Ви розповідали, що разом з іншими займалися розвідницькою роботою в армії. Що Вам узагалі відомо про розвідувальну роботу УВО?

Відповідь: У квітні місяці 1932 року Гірняк Петро розказав мені, що він за завданням УВО керує «розвідувальною службою». Він мені тоді назвав таких членів УВО з його групи розвідувальної служби: 1) Миронов,

2) Мірченко (поштамт), 3) Зозуляк, 4) Овчаров, 5) Бобинський, 6) Калинчук (Лубни), 7) Олексюк (Гарбузинка — Одещина), 8) Крушельницький Іван, 9) Шмигельський, 10) Мельничук Ярослав, 11) Мамалиґа, 12) Ґжицький, 13) Бедзик, 14) Гриценко, 15) Тимецький, 16) Холодний, 17) Хам, 18)Піддубний, 19) Сенчук. Окрім цієї його групи, розвідувальною роботою на користь УВО займались окремо: 1) Яворський Олексій, 2) Лебідь Максим,

3) Ґедзь Юхим, 4) Гірняк Осип, 5) Киричинський, 6) Бобков (Чернігів), 7) Павлишин (НКО), 8) Павловський і 9) Полонник.

У коло діяльності «розвідувальної групи» УВО входило давати інформацію: 1) про настрої робітників, селян, інтелігенції, а особливо студентства; 2) про всі перекручування або ж помилки представників влади й партії (щоб використовувати це для УВО); 3) добирати окремих людей, тобто вербувати їх до УВО; 4) шукати ділянки для роботи УВО (тобто місцевості, заклади тощо); 5) шукати зв'язки з робітниками на заводах, де виробляються військові матеріали; 6) спеціальна робота серед студентства та наукових працівників; 7) перевірка кореспонденції на поштах — як урядової, так і приватної; 8) пропускати кореспонденцію членів УВО так, щоб її не читали; 9) допуск закордонної літератури для членів УВО (розвідка в головоблліті та поштамті); 10) знімати копії (якщо не можна забрати оригінали) із секретних наказів та розпоряджень партії та уряду, наркоматів, ДПУ тощо. Особливий наголос робився на отримання оригіналів та копій рішень Політбюро ЦК КП(б)У, секретаріату й ДПУ. У цьому напрямку працювали Зозуляк, а пізніше Овчаров. Вони мені особисто говорили (Гірняк та Зозуляк), що читають і використовують матеріали, які отримує Скрипник.

«Розвідувальна служба» УВО, крім усього цього, мала своїм особливим завданням: 1) слідкувати за членами своєї організації, чи не працює хтось на два фронти; 2) попереджувати можливі провали.

Я не назвав у цій роботі себе, Ткачука, Гаска, Заклинського та інших членів УВО із «Західної України», бо ми не належали до цієї групи, якою керував Гірняк, але в міру сил ми також вели розвідувальну роботу поряд із тими, хто був спеціально зарахований до «розвідувальної служби». Як я вже казав, на підприємствах велася спеціальна розвідувальна робота. Знаю одного тільки Тименка, з яким Гірняк по цій лінії був зв'язаний. Тименко дуже часто відвідував Гірняка. їхніх розмов я не чув.

Питання: 3 якими організаціями УВО контактувала у своїх діях на Україні?

Відповідь: У своїй роботі УВО контактувала на Україні з ПОВ, німецькою фашистською організацією й молдаванською.

Член нашої організації Пилипенко вів спеціальну роботу серед німецьких письменників. Для зв'язку з ними я, узгодивши справу з Гірняком, Ткачуком і Качанською, послав від «ЗУ» нашого члена УВО Бобинського. Я також доклав зусиль, щоб Бобинського було призначено членом редколегії німецького літературного журналу.

Про молдаванську організацію, яка має зв'язки з Румунією, мені відомо, що в ній працюють: 1) Канюк С, 2) Гуцуляк, 3) Марфієвич, 4) Загул, 5) Сірко Іван і 6) Сіяк Іван, а також іще один із прізвищем, здається, на «-енко », що раніше працював у київській профраді. Сам він із Буковини. Ця група для своєї роботи активно використовувала «Київське товариство бессарабців» (Очевидно, ідеться про київську філію «Всесоюзного обще-ствабессарабцев» (1924—1931).). Провідна роль у молдаванській організації належить Сіркові Івану.

По лінії ПОВ працювали Струхманчук, Зося, Травський із ЗБД (можливо, що має іще одне прізвище), Матулівна. Зі слів останньої я знаю, що вона вела активну роботу, будучи пов'язана з Москвою та Києвом. Про існування польської організації знав від Гірняка П. Про ці організації я дам додаткові свідчення.

Питання: Чи все Ви розповіли щодо питання про підготовку до терактів?

Відповідь: Ні, не все. Іще до арешту Ткачука, Ґжицького та Гаска я з Кривенком обговорював, хто саме з нашої групи УВО в «ЗУ » має взяти участь у теракті під час з'їзду партії. Обоє ми вирішили, що в цій справі мають узяти участь: я, Кривенко, Ткачук, Гаско, Ґжицький, Заклинський, Фертюк, Олексюк, Бобинський, Бедзик (Олексюка я вирішив через ЦК перетягнути з Одеси до Харкова й після арешту Ткачука та Гаска написав йому про це листа).

Оскільки я особисто покладав великі надії на те, що з'їзд буде дивитися спектакль у «Березолі», то запропонував включити до складу учасників теракту, на випадок провалу з нашого боку, Гірняка Йосипа, Павловського, Матулівну й навіть Федорцеву. Стріляти мали, за моєю пропозицією, Гірняк та Павловський, а Матулівна й Федорцева повинні були відразу після того вимкнути в театрі світло.

Я взяв на себе переговори про все це з Гірняком Йо¬сипом. Однак після арешту Ткачука, Гаска та Ґжицько-го ми на деякий час розгубилися, ми боялись, що вони викажуть увесь наш план, тому я не поспішав говорити з Гірняком.

23/ХП-ЗЗ року до мене прийшов Кривенко й сказав, що «центр» наполягає на здійсненні теракту, що з цього і іриводу ведеться підготовча робота іншими тергрупами. Зі слів Кривенка, 24/ХІІ це питання мало бути остаточно опрацьоване й 25/ХІІ він, Кривенко, прийде до мене з уже готовим планом.

Коли я йому сказав, що мене можуть кожної миті заарештувати, він цього навіть не припускав. Якщо, казав він, із нашої групи когось і заарештують, то теракт, так чи інакше, треба здійснити. Якщо ж заарештують його, то завдання з організації та здійснення теракту мав узяти на себе я. На це я дав свою згоду. Тієї ж ночі Кривен¬ка заарештували.

Протокол записаний з моїх слів вірно, мені прочитаний.

М. Ірчан

Допитав: оперуповноважений СПВ

(Соколов)

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА

ВІД 10 СІЧНЯ 1934 РОКУ

Питання: Яку роботу проводить УВО в Червоній армії і яка Ваша участь у цій справі?

Відповідь: У зв'язку з очікуванням на близьку війну проти СРСР і внутрішнє повстання на Україні наша організація ставила своїм завданням якнайкраще вивчити тактику, стратегію й організаційну структуру Червоної армії.

У нас була настанова знайти шляхи до командного складу армії і з розрахунку на власні сили перетягувати цей склад на наш бік.

Водночас ми використовували кожну нагоду, щоб викликати недовіру до комскладу Червоної армії.

( ... )

Продолжаю публикацию протоколов украинских писателей и деятелей культуры, условно объединенных в понятие "расстрелянное возрождение". Сейчас - несколько протоколов допросов Мирослава Ирчана.

Напоминаю, что остальные материалы на эту тему идут под тэгом "расстрелянное возрождение".
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

МИРОСЛАВА ДМИТРОВИЧА ІРЧАНА

ВІД З СІЧНЯ 1934 РОКУ

Будучи допитаний оперуповноваженим СПВ ДПУ УСРР Соколовим, я — Ірчан-Баб'юк — визнаю себе винним у тому, що з 1922 до дня арешту був членом Української військової організації (УВО).

Основна мета нашої організації була — шляхом повстання та інтервенції повалити радянську владу на Україні, створивши тут капіталістичний лад.

Про свою роботу в УВО за кордоном і тут я дам докладні свідчення.

Питання: Як перебудувалася організація УВО після останніх провалів?

Відповідь: У червні місяці 1933 року я в редакції «Західної України» мав розмову з членом нашої організації Кривенком. Кривенко мені казав, що, незважаючи на провали, слід ще дужче посилити роботу, законспіруватися й перебудувати організацію за системою трійок.

Тоді ж він наголосив, що він — Кривенко, Паньков і ще один становлять трійку УВО. На моє питання, хто третій, Кривенко сказав, що це така людина, яка не може бути скомпрометована.

За якийсь час я мав розмову про нову структуру УВО з членом організації Ткачуком, і ми домовилися в редакції «ЗУ» та в спілці письменників організувати керівну трійку УВО у складі Ірчана, Ткачука й Гаска.

Надалі свою діяльність по лінії УВО ми вже координували в трійці, а з'єднувальною ланкою із центром УВО був у нас Кривенко.

Питання: Яких членів УВО Ви знали серед тих, кого ті торкнулись останні арешти?

Відповідь: Розглядаючи разом із Кривенком осіб, заарештованих по УВО, ми разом називали таких членів нашої організації, що їх не торкнулись останні арешти: Гжицький, Юринець, Лісовий (Свашенко) Петро, Досвітній, Заклинський, Гірняк Йосип, Паньков М., Ткачук Ів., Риско, Бобинський, Грудина Дмитро, Лопатинський Ф., (Слісаренко О., Куликовський, Олексюк (Гарбузинка- тепер — селище Арбузинка, районний центр Миколаївської обл. на Одещині), Калинчук (Лубни), Крушельницький Іван, Іванов Павло, Павловський, Мірченко М., Тимецький, Гриценко, Фертюк (ЛіМ), Полонник Кость, Наваловський М., Бедзик, Шмигельський, Остап Вишня, Бабій (Київ), Любченко Аркадій, Сенченко, Копиленко, Штангей, Епік, Горбенко Юрій, Поліщук Валеріан, Канюк С, Мамалига, Пилипенко, Наварський, Матулівна, Курбас, Дацків, Мондок, Радиш, Овчаров, Яновський Ю. іще дві-три людини із ЗБД, чиїх прізвищ Кривенко мені тоді не назвав.

І Іеребираючи ці прізвища, Кривенко зауважив, що це ти фаланга, яка ні перед чим не зупиниться.

Питання: Якою була лінія УВО за останній період часу?

Відповідь: Арешти членів нашої організації, що дедалі і посилювалися, загрожували все більшим і більшим аахопленням наших кадрів. У всьому цьому ми вбачали руку Москви, що розраховується з Україною.

Зважаючи на це, у нас дедалі більше посилювалися терористичні тенденції. Ми твердо вирішили, що відступати пізно, потрібен рішучий наступ, аби показати, що ми ще живі й діємо. Треба, щоб наш протест почув увесь світ. На терор треба відповісти терором.

Такою була настанова центру УВО, що її переказав мені Кривенко.

Уже 1 грудня 1933 року Кривенко повідомив мене, що центр вирішив здійснити терористичні акти щодо деяких керівників уряду та партії. Кривенко потім мені назвав тих осіб, щодо яких було вирішено здійснити терористичні акти. Це — Постишев, Балицький, Затонський, Чубар.

Кривенко наголосив, що ці акти мали б більше значення і справили б ефект, якби їх здійснити під час XII з'їзду партії (Ідеться про XII з'їзд КП(б)У, який відбувся в січні 1934 р.). На моє питання: яким порядком ці акти ми маємо здійснити, Кривенко сказав, що найкращий спосіб визначити безпосередніх виконавців теракту — це «жереб».

Із Кривенком ми говорили, що збір членів нашої організації для жеребкування зручно було б зробити у вигляді вечірки під Новий рік. Ми вирішили зібратись у Ґжицького або в Панькова.

Приблизно у 20-х числах грудня 1933 року Кривенко був у мене на квартирі, де ми мали з ним розмову про теракти. Кривенко тоді сказав мені, що про це він також говорив із Лісовим чи Грудиною. Кривенко тоді наголосив, зі слів Лісового чи Грудини, що « про такі речі не розмовляють — їх треба робити».

Коли ми з Кривенком обговорювали питання про теракти, то також відзначили театри, куди члени уряду й особливо об'єкти терору могли б піти в цей період часу.

Я подав Кривенкові ідею, що треба переговорити з Гірняком, який би влаштував прохід до театру через службовий вхід «Березоля»; стосовно можливості проходу до Музкомедії (Ідеться про Харківський театр музичної комедії, створений у 1929р.), то Кривенко прохав мене дістати такий постійний пропуск — «він знадобиться».

Про домовлену підготовку до терактів знали такі члени УВО: ( ... )

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ ЗВИНУВАЧУВАНОГО

ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА ТКАЧУКА

ВІД 26 ГРУДНЯ 1933 РОКУ

Допитав: тимчасовий виконувач обов'язків1 начальника секретно-політичного відділу ДПУ УСРР Ковельський

Був присутній: слідчий тов. Блюман

Питання: Що Вам відомо про терористичну діяльність УВО, якою була участь у цій діяльності відомих Вам членів організації та особисто Ваша?

Відповідь: Уперше про терористичну діяльність УВО йшлося на осередку УВО при літорганізації «Західна Україна», приблизно в березні 1933 року. Це було на нараді, на якій були присутні: я, Ірчан, Петро Гірняк та Мечислав Гаско.

Питання: Яким чином було скликано цю нараду?

Відповідь: Цю нараду було скликано шляхом сповіщення: мене, Ткачука — сповістив Ірчан; він сказав, що сповістить і Гірняка, а Гірняк мав повідомити Гаска. Це будо за два дні до наради. Про порядок денний наради не йшлося, але я знав, що в основному мова піде про справи УВО.

На цій нараді вперше в нас ішлося конкретно про потребу проведення терору. Ірчан говорив про становище, яке склалося, мовляв, у зв'язку з арештами активних членів УВО ми стоїмо перед загрозою зриву всієї нашої підпільної роботи й усіх наших планів. Я із цим погодився і наголосив на цьому у своєму виступі. Ірчан теж із цим погодився, і ми дійшли висновку, що терор, який принципово наша організація завжди визнавала, зараз ставиться на порядок денний як конкретна реальна справа. Ішлося також про те, що з приходом в Україну Постишева й Балицького роботу тут поставлено так, що коли ми не станемо діяти більш енергійно й рішуче, включаючи до нашої діяльності й терористичні акти, то всю нашу роботу буде геть паралізовано й розбито, що нашу діяльність буде підірвано докорінно.

Ми одностайно дійшли висновку й домовилися, що доведеться конкретно стати на шлях терористичних актів.

Питання: Чи обговорювали тоді якісь конкретні практичні заходи для втілення цього рішення?

Відповідь: Ні. Конкретно про це не йшлося. Тоді ми називали тільки об'єкти на Україні, на яких ми мали вчинити терористичні замахи.

Питання: Кого саме називали як об'єкт терору?

Відповідь: Називали імена Постишева, Балицького й Косіора.

Питання: Як розгорталися події після цієї наради?

Відповідь: Десятого квітня я поїхав на село у відрядження від обласного комітету КП(б)У до Пирятинського району, щоб проводити посівкампанію. Перебуваючи на селі, я очікував сигналу про початок повстання, проте так його й не отримав. Я отримав тільки лист від Ірчана, який писав, що до Харкова приїхав Букшований. Прізвище «Букшований» не було написане цілком, були тільки літери «Б-й», але я зрозумів, оскільки Ірчан написав: «знаєш його по українсько-польській війні», а раніше Ірчан казав про те, що Букшований працює в керівництві КПЗУ. Я зрозумів це так, що Букшований, військовий чоловік, приїхав навесні, коли готувалися розпочати повстання, приїхав з дорученням реалізувати рішення стосовно повстання на Україні. Цього листа я знищив. За якийсь час я отримав від Ірчана телеграму-блискавку, в якій він повідомив, що помер Петро Гірняк, похорони тоді-то й тоді-то. Потому я отримав один чи два листи від Ірчана, в яких Ірчан повідомив, що ситуація м Харкові катастрофічна. Це було зашифровано інакомовленнями: він писав, що в «Західній Україні становище катастрофічне, що нема кому працювати». Я зрозумів, що наше становище геть кепське, й на повстання вже не сподівався.

До Харкова я приїхав 10 червня, захворів і кілька днів лежав удома. До мене на квартиру зайшов Ірчан і докладно поінформував про арешт Ялового, самогубства Гірняка та Хвильового, про становище взагалі та про настрої Остапа Вишні.

Питання: Про які саме настрої?

Відповідь: Про те, що Остап схильний до самогубства й убивства винуватців розгрому.

Питання: Кого саме?

Відповідь: Конкретно він не казав. Це було приблизно в середині червня. Наприкінці червня або ж у перших числах липня мене сповістили про нараду в «Західній Україні».

Питання: Хто Вас сповістив?

Відповідь: Мене сповістив Кривенко.

Питання: Що він сказав?

Відповідь: Він сказав: «Приходь обов'язково завтра до редакції "Західної України", треба порадитися, що робити далі».

Я прийшов на нараду, де застав Ірчана, Кривенка та якогось незнайомого мені чоловіка. Невдовзі після мене іфийшов Гаско Мечислав.

Питання: Які прикметні риси того невідомого Вам чоловіка, котрий був на нараді?

Відповідь: Чоловік середнього зросту, доволі плечистий (порівняно зі мною), в його вбранні не було нічого, що б нагадувало закордон, але з його мови я з перших слів пересвідчився, що це свіжа людина з-за кордону, із Західної України.

Питання: Як до нього зверталися під час розмови?

Відповідь: Ані імені, ані прізвища ніхто не називав. Кривенко та Ірчан зверталися до нього на «ти», а після наради Кривенко назвав мені його прізвище, алея ніяк не можу його згадати.

Цього чоловіка я більше в Харкові не бачив.

Питання: Окрім прізвища, Ви цікавились якоюсь інформацією про цього чоловіка?

Відповідь: Я спитав, хто він такий? Мені сказали, що він із керівництва КПЗУ, що це наша людина, отже — увіст (тобто член УВО). У мене склалося враження, що він перебуває останнім ч!асом у Москві.

Питання: Про що розмовляли на цій нараді?

Відповідь: На цій нараді я інформував про ситуацію на селі. Ірчан інформував про стан нашого осередку УВО та інших осередків, з якими він мав зв'язок. Той чоловік (незнайомий) казав про те, що повстання станеться коли не восени, то наступною весною, але остаточно все ще не узгоджено. Ми змальовували похмурі картини, а він казав, що становище не таке вже й безнадійне, що зв'язки з контрреволюційними організаціями на Україні добре налагоджені й вони нам допоможуть, вони можуть продовжувати нашу справу навіть тоді, якби всіх галичан заарештували, що так само добре налагоджений зв'язок з німецькою організацією, із польськими організаціями. Далі він казав, що спокійно чекати на повстання не можна, а потрібно зараз, як ніколи, організовано діяти методами терору, оскільки нове керівництво, прислане з Москви Сталіним, судячи з усього, і надалі вестиме таку жорстоку боротьбу, що вирве все з корінням і з наших планів нічого не вийде. Нам залишається, казав він, або чекати доки нас усіх заарештують і ми прийдемо до них із повинною, або ж діяти, а якщо ми й потрапимо до я їхніх рук, то вже зробивши якусь справу. Отже, наша ставка наразі — терор. Терор виправдовується ще й тим, що він підніме бойовий дух, він мобілізує всі сили, які мають нам допомагати, ( ... )

СВІДЧЕННЯ ЗВИНУВАЧУВАНОГО

ІВАНА ІЛЛІЧА МОНДОКА

ВІД 25 ГРУДНЯ 1933 РОКУ

Питання: Розкажіть усе, що Вам відомо про Ірчана.

Відповідь: 3 Ірчаном познайомив мене в серпні 1930 року, за кілька днів після мого приїзду з Чехословаччини, Чорногорський (Жупник) (Ідеться про Михайла Федоровича Чорногорського (Жупника) діяча комуністичного руху на Закарпатті, родом з Великого Бичкова, члена КПЗУ). Чорногорський за власною ініціативою зайшов зі мною на квартиру Ірчана. Чорногорський відрекомендував мені Ірчана як людину із і чільними націоналістичними почуттями, яка цікавиться українським рухом на Закарпатській Україні і взагалі в Чехословаччині.

Преподаватель украиноведения Школы красных старшин Григорий Коссак, бывший УСС

Відтоді (серпень 1930 р.) аж до початку 1933 року я доволі часто бував на квартирі в Ірчана й ставився до Ірчана та до його сім'ї дружньо. Ірчан охоче допоміг мені переслати в серпні або у жовтні 1930 року 25 чи З0 доларів» до Ужгорода (Чехословаччина) моїй дружині. Гроші було надіслано таким чином, що я зобов'язувався написати кілька статей з питань Закарпатської України для и журналу «Західна Україна», і редакція журналу зі свого валютного фонду надіслала гроші в рахунок мого гонорару. Я цю операцію був змушений робити через те, що моя дружина дуже потребувала грошей, особливо для переїзду Із ЧСР до СРСР. Окрім того, дружина Ірчана попрохали у своєї сестри (живе в Празі, дружина заможного інженера) позичити моїй дружині 100 доларів, цю суму я також повинен був відпрацювати статтями, але до цього не дійшло, оскільки моя дружина не взяла запропоновані їй Мені відомо, що до Ірчана заходило дуже багато людей, його квартира видавалася якимось центром, де люди зустрічалися й розмовляли на різні політичні та літературні теми. Я, звісно, не можу назвати всіх людей, які бували в Ірчана, тому що я з ними або зовсім не зустрічався, або ж багатьох не можу собі пригадати, тих, із якими раз або два рази зустрічався на короткий час. Пам'ятаю таких осіб: Гаско, Гірняк (помер), Кривенко, Слісаренко, Кузьмич, Хвильовий (помер), Рибак (помер), Навазівський, Бучма, Курбас, Сопілка, Матулівна, Романов (Можливо, ідеться про актора й режисера Михайла Федоровича Романова (1896—1963)), Репа, Ткачук Іван, Хомин, Вишня, Бачинський. Знаю від Ірчана та Ірчанової, що до них заходило іще багато інших осіб, мені не знайомих, особливо письменників-українців.

У 1931—1932 році в Ірчана кілька разів зустрічався з начальником Школи червоних старшин (Ідеться про Школу червоних старшин ім. ВУЦВК у Харкові)(прізвище не пригадую, але знаю, що це галичанин і близький друг Ірчана - Очевидно, ідеться про Григорія Коссака) та іншими військовими особами найвищих чинів (із ромбами). Зазвичай із цими військовими особами під час моєї присутності не відбувалося жодних розмов на політичні або військові теми, все відбувалося якось так, що або вони йшли, або йшов я. Ірчан мені кілька разів казав про те, що в нього багато знайомих військовиків, що він дуже тісно пов'язаний з ЛОКАФ, казав про те, що його запрошують на всілякі наради й навіть на маневри. Під час маневрів брав участь у роботах штабу тощо.

Пригадую такий момент: здається, у 1931 році казав мені Ірчан, що серед військових (вищий командний склад) відбуваються масштабні арешти. Ці арешти (я не знаю, чи були вони насправді) справили на Ірчана сильне враження, він дуже хвилювався. Але нічого конкретного із цього приводу я сказати не можу. Також від Ірчана ч,, про масштабні арешти в Червоній армії у зв'язку з отруєнням військових санітарних засобів (бинти тощо). Я досі не знаю, якою мірою відповідають дійсності ці повідомлення Ірчана, але він справляв на мене враження добре поінформованої у військових справах людини.

Маю розповісти про ще один момент, який доводить тісний зв'язок Ірчана з начальником Школи червоних старшин. Приїхала з Канади якась Сидор із 12—13-річним сином на постійне проживання в УСРР. Ця Сидор, яка певний час мешкала на квартирі в Ірчана, сама казала мені, що її маленького сина за рекомендацією Ірчана взяли до Школи червоних старшин на виховання, хоча таке взагалі не припускається.

Дружина Ірчана й сам Ірчан часто говорили мені про те, що коли хтось із українців приїздить із-за кордону, особливо з Канади або Америки, то обов'язково заходить до них, а іноді навіть там живе. Я сам зустрічався кілька разів на квартирі Ірчана із закордонними українцями, а також з тими, які залишилися жити на Україні радянській), і тими, котрі поверталися за кордон, особливо до Канади та Америки. Знаю добре, що між Ірчаном і британським підданим (Канада) І. Навазівським існував дуже тісний зв'язок. Навазівський щорічно приїздив до Харкова з Канади через Берлін і зазвичай через Польщу (Західну Україну) і завжди по кілька днів бував у Ірчана.

( ... )

СВІДЧЕННЯ ЗВИНУВАЧУВАНОГО

ВОЛОДИМИРА ЗЕН0Н0ВИЧА ҐЖИЦЬКОГО

ВІД 26 ГРУДНЯ 1933 РОКУ

Народився я 1895 року в Галичині, повіті Теребовельському, в селі Острівець, у сім'ї учителя. Шести років перейшов я з батьком до села Довгого, того ж повіту, там закінчив я школу, а десяти років пішов до гімназії і закінчив її в Тернополі.

Удома і в школі виховувано мене в націоналістичному дусі. Це й зрозуміло було на той час, бо між українцями й поляками точилася безперервна боротьба за впливи у східній Галичині і польському націоналізмові треба було протиставити свій, український.

1914 року припинилась та боротьба, бо країну залили царські-російські війська і почали зразу ж викорінювати все українське, що залишилось на зайнятій території, і ненависть до поляків перекинулась на нового окупанта, далеко сильнішого й небезпечнішого — Росію. Інтервенція тривала три роки, і вкінці сімнадцятого року вернули австрійці. Зустрів я їх без ентузіазму. Знав я, що загрожує мені служба в армії, яка за роки війни виснажилась і стала іграшкою в руках німецького імперіалізму, що затикав нею ... [слово нерозбірливо] діри, І, як колись і спочатку, я мріяв про військову славу, то тепер я вже шукав нагоди врятуватись від війни. Проте мене мобілізовано, і я пішов на Сілезію до війська. Після трьох місяців учоби в «кадрі» я, на своє щастя, захворів і пролежав три місяці в шпиталі. Це мене врятувало від фронту. По мойому одужанні мене призначено на італійський фронт, але з фронту мене завернула революція в Австрії, і я повернув додому. Тут застав я боротьбу з поляками в повному розгарі. Мобілізовано мене знов, і я пішов знов воювати, але вже з поляками. Відбув я два походи на Львів, наступав на Золочів, і зійшов я з галицької землі аж під тиском армії Галлера, яка витіснила мене з рештками армії на Україну. Так я опинився на Україні командиром части. Наша розбита XIV бригада пішла на поповнення і скиталась притиснута з трьох боків: поляками, більшовиками та денікінцями. Без поповнення нас кинуто знову на фронт проти Денікіна, і в Гайсинському районі я потрапив у полон кубанцям 15 жовтня 1919 року. 27/Х я вже сидів от ... [нерозбірливо] бараках.

Визволила мене з неволі радянська армія, що вступила до Харкова 12 грудня 1919 року.

Зразу ж пішов я на службу Опродкомгуба і прослужив у ньому десять років, хоч він і міняв вивіски на « Губпрод-ком» і потім «Хлібну інстанцію». Спочатку був я лаборантом, а потім завідувачем лабораторії. 1922 року я пішов до Інституту сільського господарства та лісівництва (Ідеться про теперішній Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаева) і закінчив його 1926 року.

Уже в той період (1923) почалась моя літературна діяльність («Трембітні тони»), із того часу я почав пово¬лі відходити від позицій націоналізму, а особливо після декрету про українізацію (Ідеться про два декрети: декрет Раднаркому УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ » та декрет ВУ ЦВК і Раднаркому УСРР від 1 серпня 1923 р. «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови). Національна політика радвлади мене остаточно перемогла. ( ... )

ПРОТОКОЛ ОЧНОЇ СТАВКИ МІЖ АРЕШТОВАНИМ СТЕПАНОМ КОРНІЙОВИЧЕМ НАВАРСЬКИМ І

МЕЧИСЛАВОМ ЕДМУНДОВИЧЕМ ГАСКОМ ВІД 25 ЛЮТОГО 1934 РОКУ

Питання Гаску — Хто перед Вами сидить і звідки Ви знаєте цього громадянина?

Відповідь: Це Степан Наварський. Знаю його з 1925 року. Вперше я зустрівся з ним у м. Одесі. Я разом із ним навчався в Інституті народного господарства.

Питання Наварському — Звідки Ви знаєте громадянина, який сидить перед Вами?

Відповідь: Я познайомився з Гаском в Одесі. Стосовно часу й місця знайомства він говорить вірно.

Питання Гаску — 3 якого боку Ви знали Наварського?

Відповідь: В Одесі й у Харкові до останнього часу я знав Наварського як політемігранта, політично витриману людину.

Питання Наварському — Чи вірно каже Гаско?

Відповідь: Гаско бреше. Політично невитриманим, із проявами українського націоналізму, Гаско знає мене з Одеси, а як члена УВО — після приїзду до Харкова в 1933 році.

Питання Гаску — Чи вірні свідчення Наварського?

Відповідь: Свідчення невірні.

Питання Наварському — Що Вам конкретно відомо про діяльність Гаска в УВО?

Відповідь: Після переходу «Української військової організації» до терору, коли терористична трійка, до якої входив і я, що готувала замах на Балицького, була розгромлена — заарештовані два її учасники, на пропозицію Бараби, вірніше, через тиск із його боку, щоб не кидати підготовки до теракту, я зв'язався з Гаском.

На початку другої половини листопада останнього року я зустрівся з Гаском на Сумській вулиці й пішов разом із ним до нього додому на Каплунівську вулицю, номер будинку не пригадую. У розмові з Гаском я запропонував йому взяти участь у підготовці теракту проти Балицького. Гаско вагався, заявляючи, що наш план приречений на невдачу, проте не відмовився. Гаско обіцяв мені для більш детального обговорення плану підготовки замаху прийти до мене додому, адресу моєї квартири Гаско знав, оскільки був у мене ще влітку минулого року. Ми домовились зустрітися, здається, наскільки пригадую, 24 листопада останнього року.

Питання Гаску — Чи підтверджуєте Ви свідчення Наварського?

Відповідь: Ні.

Питання Наварському — Може, Ви навмисне зводите наклеп на Гаска з провокаційною метою? Я пропоную Вам, якщо Ваші свідчення не є вірними, відмовитися від них. Чи підтверджуєте Ви вдруге Ваші свідчення?

Відповідь: Свої свідчення я підтверджую. Іще раз заявляю, що я зробив це через наполягання Бараби — члена керівництва нашої організації. Він наполягав на кандидатурі Гаска, мотивуючи це відсутністю людей після арештів, які відбулися.

Записане з наших слів, нам зачитано
Наварський [підпис] Гаско [підпис]

Очну ставку провів:
уповноважений СПВ ДПУ УСРР [підпис] (Проскуряков)

Була присутня співробітниця
СПВ ДПУ УСРР Козаринська (підпис)

Протокол очної ставки Гаско підписати відмовився

Уповноважений СПБ ДПУ УСРР Проскуряков

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА ТКАЧУКА

ВІД 21 ГРУДНЯ 1933 РОКУ

Питання: Що Вам відомо про терористичну діяльність УВО?

Відповідь: Терор завжди був складовою частиною контрреволюційної діяльності УВО, але особливо виразним став із приїздом на Україну Постишева та Балицького. Пригадую добре, що в редакції « Західна Україна» в березні 1933 року я, Петро Гірняк та Ірчан Мирослав Дмитрович говорили про те, що наближається час повстання, що це повстання може пройти успішно, якщо буде «прибрано» (тобто вбито) такі поважні фігури, як Постишев, Балицький і Косіор, інакше вони заллють повстання кров'ю. Питання тоді ставилося тільки принципово, ми всі були в цьому питанні одностайні, але конкретних виконавців іще не визначали. 10 квітня за відрядженням обкому КП(б)У я виїхав до Пирятинського району на посівкампанію. Хоча моя поїздка за дорученням Ірчана була б більш корисною, якби я отримав відрядження до прикордонної смуги, все ж таки і для пошуку зв'язків у Пирятинському районі я отримав завдання, про що буду свідчити окремо.

У Пирятинському районі я пробув до середини червня цього року й неодноразово отримував від Ірчана листи. Листи були тривожного характеру, а коли я отримав від Ірчана телеграму про самогубство Петра Гірняка, то зрозумів, що справи в нашої організації кепські. Після цієї телеграми я отримав від Ірчана ще одного листа тривожного характеру, в якому він мені писав, що мій приїзд до Харкова необхідний, що ним перед ЦК КП(б)У порушене питання про моє відкликання до Харкова, аргументоване відсутністю працівників у журналі «Західна Україна». У середині липня цього року я приїхав до Харкова. До мене прийшов Ірчан і розповів мені в похмурих барвах про арешти (Ялового та інших), про самогубство Гірняка та Хвильового, про листи, які залишив Хвильовий (Ідеться про передсмертні послання Хвильового до пасербиці Любові Уманцевої та до друзів-письменників), і лист, який був адресований йому (Ірчану) Гірняком і переданий якоюсь жінкою. Настрій в Ірчана був пригнічений, він сказав мені, що питання про повстання хоча й не відпадає, проте відкладається, що єдиний вихід — у розправі над Постишевим і Балицьким. Мотивував він мені це тим, що відбувається розгром найкращих українців, інші самі йдуть із життя і що для того, щоб не згасав наш рух, слід обов'язково вбити Постишева й Балицького. Ця розмова за деякий час продовжилася на квартирі в Ірчана, де був присутній і член УВО Кривенко. Там уже конкретно постало питання про виконання, причому Ірчан сказав, що оскільки серед живих уже нема Гірняка, то місію цю — вбивство Постишева — покладено на мене, із чим я погодився. Зброю Ірчан обіцяв дістати мені сам. Про місце та час здійснення теракту щодо Постишева ще тоді не йшлося. Хто мав здійснити теракт щодо Балицького, я не знаю, але його вбивство мало відбутися обов'язково. Кривенко мав знайти спосіб відвідати Постишева під виглядом делегації літорганізації «Західна Україна».

У серпні або ж у вересні спосіб відвідин Постишева знайшовся. Полягав він ось у чому. У ЛіМ змінилося керівництво, яке проти мене, як колишнього редактора, розмістило статтю, звинувачуючи мене у випускові ідеологічно шкідливих книг: Козоріса «Голуба кров» (Роман Михайла Козоріса «Голуба кров» ортодоксальна критика розцінила як «пряму апологетику буржуазного націона¬лізму» (Самійло Щупак)) і Досвітнього «Кварцит» (Цей роман є свого роду спробою реабілітувати ВАПЛІТЕ). Покликаючись на це, я, за порадою Ірчана та Кривенка, мав піти до Постишева й убити його в кабінеті. Відвідання Постишева мали мені влаштувати через секретаря міськкому КП(б)У з літвідділів Кривенко та Ірчан.

Привід цей відпав, оскільки попередньо ми — Ірчан, я та Кривенко — були в ЦК у Кіллерога, і він обіцяв розв'язати всю мою справу. Дійсно, пізніше з'явилася в «Комуністі» та в літгазеті1 моя стаття і мій лист до редакції літгазети, що дали мені змогу прикрити себе й для всіх бути реабілітованим. Таким чином, на прийом до Постишева я не потрапив. Перед відвідинами Кіллерога я був на квартирі в Ірчана, де був і письменник Остап Вишня. Наша розмова йшла про те, що українську культуру й літературу розгромлено, немає Миколи Хвильового. Остап Вишня заявив, що єдиний вихід «це зразу відрубати», кажучи про самогубство й про вбивство винуватців розгрому. «Я, — заявив Вишня, — не можу взятися за перо, усе пропало». Ця розмова про терор не мала конкретного характеру. На початку жовтня я поїхав до Криму лікуватися й отримав від Ірчана листа, із якого зробив висновок, що стан залишається попереднім і що моя роль, як виконавця теракту, залишається в силі.

11 листопада 1933 року я повернувся з відпустки, був у Ірчана, розмови про здійснення терактів у нас були; Ірчан залишався на старих позиціях, але конкретно про те, коли мені доведеться бути виконавцем теракту, не казав. Я вважав, що обов'язку терориста з мене не знято.

Про терор я говорив із членом УВО Гаском Мечиславом, але ця розмова мала тільки загальний принциповий характер. Про те, що я маю здійснити теракт щодо Постишева, я йому з конспіративних міркувань не казав. Гаско принцип терору не заперечував і був згоден із не¬обхідністю терору.

Протокол записано з моїх слів вірно, мною прочитано, у чому й розписуюсь.

Ткачук

Напоминаю, что все, касающееся боротьбистов и национал-коммунистов, будет идти под тэгом "расстрелянное возрождение".

В своей предсмертной записке Микола Хвылевой написал: «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий... Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія».

Так что же произошло в 30-е? Следуя какой логике, «коммунистическому режиму» потребовалось расстреливать «найщиріших комуністів»? Обстоятельный ответ на этот вопрос находим в книге Вадима Кожинова «Правда сталинских репрессий».

«Термидор» большевистской революции состоял прежде всего в отказе советской верхушки от первоначальных революционных идей, то бишь от коренного «переформатирования» общества. К таковым относились полное искоренение религии и церкви, ликвидация института семьи, формирование коммун, трудовых отрядов и прочее. Таким образом, для наиболее последовательных революционеров — к каковым, несомненно, принадлежал и Микола Хвылевой, — предательством идеалов революции была и политика нэпа в 20-х, и начавшаяся в 30-х реставрация дореволюционных традиций в области истории, культуры, семьи и быта. Взамен идеи мировой революции генеральной линией партии и советского государства становился великодержавный большевизм Сталина.

СВІДЧЕННЯ

МИХАЙЛА МИКОЛАЙОВИЧА ЯЛОВОГО

ВІД 28 ЛИПНЯ 1933 РОКУ

Питання: Якою була роль членів контрреволюційної організації, що входили до ВАПЛІТЕ?

Відповідь: Члени контрреволюційної організації, що входили до ВАПЛІТЕ, перш за все виконували завдання створення по лінії літературного руху кадрів організації. Це питання було підняте боротьбистським керівництвом ще в 1922 році. Внаслідок цього вже тоді було створено літературну організацію «Гарт», що почала під керівництвом Блакитного планомірну роботу з реалізації цього завдання. Але, на відміну від літературної організації «Плуг», що готувала боротьбистську зміну на літературному фронті в основному в колах селянської молоді, «Гарт» у цій роботі орієнтувався на міські елементи, на містечкові кустарно-ремісничі кола й на пролетарські прошарки. У цьому сенсі «Гарт» був безпосереднім продуктом нової загальнополітичної спрямованості боротьбизму того часу, що поставив собі за мету — шукати соціальну підтримку для своєї контрреволюційної діяльності не лише на селі, але й у місті, у колах, пов'язаних із міською промисловою діяльністю, у напівпролетарському й пролетарському прошарках. Проявом цього по лінії літературної роботи і був «Гарт».

У 1926 році, у зв'язку з відкритим виступом боротьбизму в боротьбі проти партії, і на літературному фрон¬ті стала необхідною платформа, більше наближена до завдань відкритої націонал-шовіністської, контрреволюційної боротьби, внаслідок чого «Гарт» і було перетворено на організацію ВАПЛІТЕ, що пропагувала під своїм прапором відверту націонал-фашистську програму хвильовізму-шумськізму. У цій новій ситуації роль членів контрреволюційної організації — ваплітян — розширилася: від «вузьких» завдань нелегальної роботи щодо формування кадрів боротьбистської зміни в ділянці літературно-художньої роботи вони перейшли до контрреволюційних, націонал-шовіністських виступів публічного загальнополітичного характеру. Крім того, у цей же час боротьбистське керівництво поклало на них завдання створення відвертої націонал-шовіністської художньої літератури для широких мас, що потім реалізувалося у ваплітянських творах, які друкувалися у журналах «Червоний шлях», «Вапліте», ваплітянському збірнику (Ідеться про збірник «Вапліте» (Харків, 1926).), у додатку до газети «Вісті» — «Культура і побут», а також окремими виданнями. Надалі, у зв'язку з розгромом партією шумськізму й хвильовізму, роль ваплітянських кадрів контрреволюційної організації полягала як у проведенні націонал-шовіністської роботи під вивіскою «пролетарських» об'єднань «Літературний ярмарок» («Літературний ярмарок» — позагруповий літературно-художній альманах, який виходив у Харкові з грудня 1928 р. по лютий 1930 р. (12 книг). Його фактичним редактором був Микола Хвильовий) і «Пролітфронт» («Пролітфронт» — літературне угруповання, засноване у квітні 1930 р. в Харкові, ініціатором створення якого був Микола Хвильовий, а також назва щомісячника, який виходив із квітня по грудень 1930 р), так і в переході на цьому етапі до практичної роботи з підготовки повстанських кадрів контрреволюційної організації.

Питання: 3 кого складалося ядро ваплітянської групи та якою була його контрреволюційна діяльність?

( Read more... )

Поскольку в сборнике «Архів розстріляного відрождення» есть большое количество очень интересных материалов из архивно-следственных дел украинских писателей 20-х – 30-х годов, т.н. «расстрелянного возрождения», которые раскрывают, как некоторые причины голода 1932-33 гг., так и начавшегося в 1937-38 гг. «большого террора» на Украине, а также объясняют некоторые реликтовые «хвосты» в сегодняшней украинской политике, ввожу новый тэг – «расстрелянное возрождение». (Когда в показаниях говорится о "партии", речь, как правило, идет о боротьбистах, которые влились в КП(б)У).

Сегодня публикую последние отрывки из показаний Михаила Ялового (1, 2).

«Остогидла буржуазна буденність берлінського життя. Розвіювання примарних надій на можливість бодай якоїсь перспективи в роботі, що вимальовувалась під час перших зустрічей із Ладаном і Турянським. Відсутність зв'язку і навіть повна відсутність інтересу з боку Турянського до мене після його від'їзду. Якась маленька, нічого не варта, дитяча політична гра. Особливо по цій лінії мене став дратувати Ладан зі своїми постійними зітханнями на приватні теми, зі своїми постій ними безґрунтовними мріями поїхати кудись по далі й від усього відійти. Скрізь впадала в око соціальна нерівність і різноманітні життєві побутові явища, що ображали людську гідність, хоча б ті самі написи на дверях — «вхід лише для панства» тощо. Повний відрив від суспільно-політичного робочого життя. Найбільше обурювало те, що в мого непроханого постійного в Берліні супутника Ладана не було до цього жодного інтересу. А він жив тут доволі довго, добре володів мовою і, з давалося б, хоч якось міг би включитися в це життя й по части включити мене. Усе це поступово викликало в мене гнітючий, похмурий настрій. У той же час у минуле від сунулися всі неприємні подразники політичного буття на Україні. Просто про це ніхто щодня не нагадував. Відчувався контраст між політичним життям у СРСР, яке возвеличувало людську гідність, і дрібно власницьким свинством довколишнього життя капіталістичної Європи. З'явилися нові зірочки надії, пов'язані з новим курсом у СРСР, що полягав у наступі на приватно-власницькі елементи, а звідси новий, свіжий вітер грандіозних масштабів соціалістичного наступу, що мені ввижалися».

( Read more... )

Продолжаю читать материалы архиво-следственного дела Михаила Ялового, представителя т.н. "расстрелянного возрождения":

"

( Read more... )

Перевод:

"В это время происходили, конечно неоднократные совещания частного характера у Хвылевого, у меня и у Шумского. Откровенно контрреволюционного характера на этих совещаниях у меня были разговоры лично с Хвылевым. И он, и я рассматривали тогдашнюю ситуацию, как поход против украинской национальной культуры, связывали это с тупиковым состоянием социалистической революции, когда от социализма осталось "выеденное яйцо", а везде НЭП, бесперспективность. На таком фоне поход против украинской национальной культуры мы рассматривали как следствие возрождения русского национального государства. Конечно, выход из такой ситуации мог быть или в сторону форсированного развития социалистической революции троцкистским путем вплоть до военного прорыва в капиталистическую Европу, или же борьба за национальное буржуазное украинское государство.Первое и он, и я представляли неосуществимым. Второе мы тоже видели реально неосуществленным, однако по-разному оценивали. Хвылевой ставил вопрос так: поскольку первое является неосуществимым, то надо хотя бы бороться за второе. Ведь нужно хоть куда-то идти, хоть к самому черту-дьяволу, только бы не гнить в удушающем нэпманском разложении".

Всем сейчас хорошо известно, что наши свидомые мифотворцы заявляют о том, что москали, руководимые кровавым усачём - Сталиным, собирались уничтожить украинский народ путем ликвидации его интеллигенции и ликвидации источника украинства - крестьян. Чтобы не было недоразумений, стоит почитать об истинном отношении интеллигенции того революционного периода к крестьянству и представить себе - что бы с ним было, если бы это "расстрелянное возрождение" дорвалось до власти и смогло бы реализовать свои мечтания. Цитируется по объяснительной записке из архивно-следственного дела Михаила Ялового.

( Read more... )

ПЕРЕВОД:

"…речь шла о том, что национальную культуру на Украине забивает русская, что партийное руководство под воздействием борьбы против ВАПЛИТЕ фактически закрывает двери для развития украинской пролетарской литературы, поддерживая откровенно бездарных писателей, что то, о чем можно писать в Москве, на Украине берется под обстрел как идеологически невыдержанное, что «старым» русским писателям и вообще интеллигенции в Москве доверяют, они могут работать, а на Украине украинские находятся под прессом, их в чем-то подозревают, что таких писателей, как Хвылевой, Кулиш, в Москве бы ценили, а на Украине бьют, что вообще невозможно работать (как будто и сейчас не приходится украинским представителям культуры с Украины ехать в Москву чтобы пробиться, и кто как не "свои" в Киеве "рубили руки когда в Москве стригли ногти"). Это было, так сказать, общее мнение членов ВАПЛИТЕ — как партийных, так и беспартийных. Общие политические вопросы и обобщения на совещаниях при участии беспартийных не затрагивались. А с другими партийцами, конечно, таких разговоров, как с Хвылевым, я не имел. Но и из Кулишем, и с Досвитним, и с Епиком мои разговоры об общем положении были пессимистическими. О военном наступлении на Запад, как о возможном выходе из тупика НЭПа, говорили, но о возможном участии в контрреволюционной борьбе за создание украинского буржуазного государства — не говорили. Досвитний, в частности, во время таких разговоров вообще ставил вопрос по-своему, своеобразно. Он считал, что во всем вообще виновато крестьянство — собственническое отродье и корень всех бед, и просто заявлял: если бы у меня была власть, я бы сжег все села, а крестьян — расстрелял. С другой стороны, он считал, по крайней мере говорил, что причина такого положения заключается в том, что у нас в аппарате нет честных людей, одни только спекулянты, которых тоже нужно перестрелять. Через вопрос о крестьянах у меня как-то на вечеринке произошло с ним столкновение. Я был, конечно, против подобной идеи, а его поддержал Хвылевой".

И свет во тьме светит, и тьма не объяла его

Хроники Рагнарёка

Мостик между националистами и национал-коммунистами

"Расстрелянное возрождение" не было "невинными жертвами ГПУ-НКВД"

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 9

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 8

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 7

"Расстрелянное возрождение" и Красная Армия

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 6

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 5

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 4

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 3

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 2

"Расстрелянное возрождение". Продолжение 1

Украинские писатели и подготовка боротьбистских повстанческих сил

"Расстрелянное возрождение" в документах

Украинские революционеры: хоть к черту-дьяволу, лишь бы подальше от НЭПа

Украинская интеллигенция про крестьян

Profile

June 2014

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags