"Расстрелянное возрождение". Продолжение 4

[varjag_2007]

                                                       СВІДЧЕННЯ ЗВИНУВАЧУВАНОГО

                                                               ІВАНА ІЛЛІЧА МОНДОКА

                                                               ВІД 25 ГРУДНЯ 1933 РОКУ

Питання: Розкажіть усе, що Вам відомо про Ірчана.

Відповідь: 3 Ірчаном познайомив мене в серпні 1930 року, за кілька днів після мого приїзду з Чехословаччини, Чорногорський (Жупник) (Ідеться про Михайла Федоровича Чорногорського (Жупника)  діяча комуністичного руху на Закарпатті, родом з Великого Бичкова, члена КПЗУ). Чорногорський за власною ініціативою зайшов зі мною на квартиру Ірчана. Чорногорський відрекомендував мені Ірчана як людину із і чільними націоналістичними почуттями, яка цікавиться українським рухом на Закарпатській Україні і взагалі в Чехословаччині.

Преподаватель украиноведения Школы красных старшин Григорий Коссак, бывший УСС

Відтоді (серпень 1930 р.) аж до початку 1933 року я доволі часто бував на квартирі в Ірчана й ставився до Ірчана та до його сім'ї дружньо. Ірчан охоче допоміг мені переслати в серпні або у жовтні 1930 року 25 чи З0 доларів» до Ужгорода (Чехословаччина) моїй дружині. Гроші було надіслано таким чином, що я зобов'язувався написати кілька статей з питань Закарпатської України для и журналу «Західна Україна», і редакція журналу зі свого валютного фонду надіслала гроші в рахунок мого гонорару. Я цю операцію був змушений робити через те, що моя дружина дуже потребувала грошей, особливо для переїзду Із ЧСР до СРСР. Окрім того, дружина Ірчана попрохали у своєї сестри (живе в Празі, дружина заможного інженера) позичити моїй дружині 100 доларів, цю суму я також повинен був відпрацювати статтями, але до цього не дійшло, оскільки моя дружина не взяла запропоновані їй Мені відомо, що до Ірчана заходило дуже багато людей, його квартира видавалася якимось центром, де люди зустрічалися й розмовляли на різні політичні та літературні теми. Я, звісно, не можу назвати всіх людей, які бували в Ірчана, тому що я з ними або зовсім не зустрічався, або ж багатьох не можу собі пригадати, тих, із якими раз або два рази зустрічався на короткий час. Пам'ятаю таких осіб: Гаско, Гірняк (помер), Кривенко, Слісаренко, Кузьмич, Хвильовий (помер), Рибак (помер), Навазівський, Бучма, Курбас, Сопілка, Матулівна, Романов (Можливо, ідеться про актора й режисера Михайла Федоровича Романова (1896—1963)), Репа, Ткачук Іван, Хомин, Вишня, Бачинський. Знаю від Ірчана та Ірчанової, що до них заходило іще багато інших осіб, мені не знайомих, особливо письменників-українців.

У 1931—1932 році в Ірчана кілька разів зустрічався з начальником Школи червоних старшин (Ідеться про Школу червоних старшин ім. ВУЦВК у Харкові)(прізвище не пригадую, але знаю, що це галичанин і близький друг Ірчана - Очевидно, ідеться про Григорія Коссака) та іншими військовими особами найвищих чинів (із ромбами). Зазвичай із цими військовими особами під час моєї присутності не відбувалося жодних розмов на політичні або військові теми, все відбувалося якось так, що або вони йшли, або йшов я. Ірчан мені кілька разів казав про те, що в нього багато знайомих військовиків, що він дуже тісно пов'язаний з ЛОКАФ, казав про те, що його запрошують на всілякі наради й навіть на маневри. Під час маневрів брав участь у роботах штабу тощо.

Пригадую такий момент: здається, у 1931 році казав мені Ірчан, що серед військових (вищий командний склад) відбуваються масштабні арешти. Ці арешти (я не знаю, чи були вони насправді) справили на Ірчана сильне враження, він дуже хвилювався. Але нічого конкретного із цього приводу я сказати не можу. Також від Ірчана ч,, про масштабні арешти в Червоній армії у зв'язку з отруєнням військових санітарних засобів (бинти тощо). Я досі не знаю, якою мірою відповідають дійсності ці повідомлення Ірчана, але він справляв на мене враження добре поінформованої у військових справах людини.

Маю розповісти про ще один момент, який доводить тісний зв'язок Ірчана з начальником Школи червоних старшин. Приїхала з Канади якась Сидор із 12—13-річним сином на постійне проживання в УСРР. Ця Сидор, яка певний час мешкала на квартирі в Ірчана, сама казала мені, що її маленького сина за рекомендацією Ірчана взяли до Школи червоних старшин на виховання, хоча таке взагалі не припускається.

Дружина Ірчана й сам Ірчан часто говорили мені про те, що коли хтось із українців приїздить із-за кордону, особливо з Канади або Америки, то обов'язково заходить до них, а іноді навіть там живе. Я сам зустрічався кілька разів на квартирі Ірчана із закордонними українцями, а також з тими, які залишилися жити на Україні радянській), і тими, котрі поверталися за кордон, особливо до Канади та Америки. Знаю добре, що між Ірчаном і британським підданим (Канада) І. Навазівським існував дуже тісний зв'язок. Навазівський щорічно приїздив до Харкова з Канади через Берлін і зазвичай через Польщу (Західну Україну) і завжди по кілька днів бував у Ірчана.

Цей зв'язок, на мою думку, аж ніяк не можна потрактувати як особисту дружбу Ірчана та Навазівського, хоч я й не можу навести якихось конкретних фактів, які б доводили протилежне.       І

Я не можу стверджувати, що Ірчан є членом УВО або якоїсь іншої контрреволюційної організації, про це мені невідомо, про це мені ані Ірчан не зізнавався, ані решта спільних знайомих (серед них і члени УВО) не казали. Утім, беручи до уваги мої розмови з Ірчаном, беручи до уваги те, що я чув від Приступи, Гаска, Черняка, Зіггена та інших, хто висловлювався про Ірчана як про помітного націоналістичного діяча, я маю сказати, що Ірчан є твердо переконаним українським націоналістом, який готовий підкорити власні інтереси інтересам українського націоналізму. Вияви цього націоналізму з боку Ірчана завжди мали гострий характер у формі неприхованих контрреволюційних розмов, які Ірчан мав зі мною, а також із багатьма іншими своїми приятелями.

Такі контрреволюційні розмови відбувалися, можна сказати, тільки довкола питань аграрної та національної політики партії та радянської влади. Стосовно аграрної політики розмови велися приблизно за тією лінією, за якою прямі опортуністи виступали проти лінії партії, але, безперечно, у більш грубій формі й виключно стосовно УСРР. Ішлося про те, що «колективізацію було проведено передчасно й непідготовано», що «розкуркулювання було проведено безглуздо». Наслідки цього й наслідки старої системи хлібозаготівлі спричинили «нечуваний голод на Радянській Україні». Ішлося про те, що « цілі села вимерли, що внаслідок голоду на Україні вимерло кілька мільйонів людей», що «були випадки людожерства» тощо. Ірчан, наприклад, сказав, що «великим щастям для Радянського Союзу в цій ситуації є те, що капіталістичні країни не починають війну проти СРСР. У разі війни тил пішов би проти радянської влади й, безперечно, розпочалася б капіталістична реставрація». Ірчан висловив думку, що «в разі війни між капіталістичними державами та СРСР Україна, безперечно, може стати незалежною державою».

Стосовно національної політики партії на Україні Ірчан часто висловлював свою негативну думку. Ішлося про те, що «керівниками в Радянській Україні є завжди, від початку існування УСРР, "чужі" за національною приналежністю люди, які сліпо виконують усі директиви "Москви", що справжня українізація в таких умовах не була проведена й не могла бути проведеною». «Усіх, — казав Ірчан, — хто хотів проводити українізацію по-справжньому, Москва з'їдає».

Питання: Кого Ви зустрічали в Ірчана та які розмови від-бувалися в нього впродовж другої половини 1933 року?

Відповідь: Я забув сказати, що, на мою думку, Ірчанза  останній рік висунувся на одне з чільних місць в УВО на Україні.

Я зробив висновок про це з огляду на ті зв'язки, які є н Ірчана. Він пов'язаний з Москвою, Києвом, Берліном, Прагою, Віднем й особливо тісно з канадською УВО в особі Навазівського. Той приїздив сюди щорічно й востаннє у квітні 1933 року. Привід для поїздок Навазівського до УСРР — справи Канадської компартії.

Під час кожного приїзду Навазівський шукав зв'язки й контактував з активними членами УВО. У цій справі йому дієво допомагав Ірчан.

У квітні Навазівський привіз подарунки Остапові Вишні, Хвильовому та іншим.

Під час однієї розмови Навазівського з Ірчаном у моїй присутності Вишня, розглядаючи паспорт Навазівського, виданий йому англійським урядом (із цим паспортом можна їздити куди завгодно), сказав: «За цей паспорт я піддав би півжиття, оскільки з ним можна кататися по всьому світу».

Настрої Навазівського аналогічні настроям Ірчана.

Улітку Ірчан, а потім Навазівський мені казали, що сина Навазівського пропонували влаштувати до Школи чорвоних старшин.

Слід додати, що Навазівський їздить по цілому світу, і я гадаю, що його використовують для зв'язку берлінського центру УВО з організаціями УВО в інших країнах, зокрема з УВО в Україні, і що тут цей зв'язок здійснюється через Ірчана.

Востаннє Навазівський приїхав до Харкова з Берліна і був сповнений вражень про гітлерівський переворот, із цього приводу він казав: «...Комуністи та соціал-демократи-робітники були за збройне повстання проти і Гітера. Але компартія Німеччини, керуючись директивами Комінтерну, пішла проти волі робітників і зірвала  можливість пролетарської революції. Це робилося згідно з інтересами державної політики СРСР, якому такі перевороти наразі непотрібні... Тельман навмисне зник так, що його швидко знайшли, задля того, аби виправдати неможливість збройного опору провалом керівництва...»

Ця розмова відбувалася в присутності Ірчана, мене, Хвильового та Слісаренка на квартирі Ірчана в середині квітня цього року.

Пригадую, що в цей-таки день, близько четвертої години, коли я прийшов до Ірчана, там були Гаско, Кузьмич, Слісаренко й Навазівський.

При мені з'явився якийсь військовий без розпізнавальних знаків, проте з вищого командного складу. Цей військовий швидко переговорив про щось із Навазівським і незабаром пішов. їхня бесіда відбувалася в кутку майже пошепки, тому змісту її я не знаю.

Зустрічав іще Ірчана у ВУАМЛІНі в перших числах червня під час доповіді Шліхтера про національний ухил Скрипника. Тоді Ірчан мені сказав: «Треба припинити зустрічі з галичанами із Західної України. Можливо, і мене незабаром візьмуть». Я його намагався заспокоїти тим, що він — відомий письменник і його не чіпатимуть.

Більше зустрічей з Ірчаном у мене не було.

Наприкінці жовтня цього року я зустрів на вулиці Вільної Академії Гаска. Під час короткої розмови згадували Ірчана. Гаско сказав, що Ірчан сидить удома й страшенно боїться арешту. Я передав привіт Ірчану, і ми на цьому з Гаском розійшлися.

Протокол записаний з моїх слів, мною прочитаний, що й засвідчую.

Мондок

Допитав: уповноважений СПВ ДПУ УСРР

(Проскуряков)

Comments

[trah-babah.livejournal.com]

А почему без перевода с Украинского языка?
Очень уж тяжело его читать....

[varjag-2007.livejournal.com]

Вот это есть - http://translate.meta.ua/ru/, и в языковой панели гугла тоже есть перевод с украинского и на украинский

[trah-babah.livejournal.com]

Пасибо.:)

[varjag-2007.livejournal.com]

Это документы (атрибутику я не публиковала), они должны быть аутентичны

[trah-babah.livejournal.com]

Я понял спасибо.
У Вас очень интересный журнал.
Хорошо что на Украине проживают такие люди как Вы. :)

[varjag-2007.livejournal.com]

Спасибо на добром слове :)

[l-matveev.livejournal.com]

Коссак Григорій (Гриць) (7.3.1882 - бл. 1932) - полковник УГА, Народився у Дрогобичі. До 1914 працював вчителем в Ясенівці біля Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства "Січових Стрільців" на Дрогобиччині. На початку Першої світової війни 1914 -18 був мобілізований до австрійської армії. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання Бойової Управи УСС для формування УСС. 3.8.1914 К. призначений отаманом другого куреня Легіону Українських Січових Стрільців. В січні-березні 1915 - виконував обов'язки коменданта полку УСС, а з 22.8. 1915 до 16.3.1916 - командир Першого полку УСС. 5-9.11.1918 К.- командуючий українськими військами у Львові. В 1917 -18 - заступник командира, а згодом командир Вишколу УСС. Під час українсько-польської війни 1918-19 з кінця 1918 очолював Третій Корпус УГА, згодом - тилові служби УГА. На. поч. 1920-х рр. перебував у таборі для інтернованих у м. Ліберціі (Чехословаччина). Згодом жив в еміграції в Австрії та на Закарпатті. В 1924 повернувся до УРСР, викладав українознавство в школі червоних старшин у Харкові. В 1931 К. разом з відомими українськими політичними і військовими діячами періоду українських національне визвольних змагань 1917-21 І.Лизанівським, М. Шрагом, П.Христюком, В. Голубовичем, В. Мазуренком та ін. був заарештований органами НКВС. Звинувачений у приналежності до підпільної терористичної організації "Українського Національного Центру" і незабаром розстріляний.

Его фото

http://sammler.ru/uploads/post-412-1200360079.jpg

http://sammler.ru/uploads/post-412-1200360170.jpg

[varjag-2007.livejournal.com]

А интересный мужик :)

[l-matveev.livejournal.com]

История УСС в современном исполнении и на русском языке

http://in1.com.ua/article/16959/

[varjag-2007.livejournal.com]

Блииин!

"Однако на пути создания легиона возникли некоторые проблемы:
1) Отсутствие денег на содержание добровольцев;
2) Отсутствие инструкторов для подготовки личного состава легиона;
3) Нежелание создания отдельной украинской воинской части австрийскими
военными властями.
Первая из этих проблем была решена: деньги на содержание добровольцев
собирались по всему краю. В этих сборах участвовали все слои населения.
Вторая проблема была решена только наполовину, так как из австрийской
армии удалось уволить и перевести на службу в легион только 20 старшин,
которые стали инструкторами.
Долго оставалась нерешенной третья проблема. Австрийские военные власти
всячески препятствовали созданию легиона:
1) Они требовали, чтобы из 10 тысяч добровольцев, прибывших из Львова в
Стрый, в легионе осталось только 2 тысячи человек,
2) Вооружили Сечевых Стрельцов винтовками системы Верндля, снятыми с
вооружения в 1888 году,
3) Легион не обеспечили ни военной амуницией, ни обмундированием, ни
обувью."


Те же самые проблемы были и с дивизией СС "Галичина"!!!

У меня вот дойдут руки (угроза) и напишу по документах о реальной истории, хе-хе, как деньги даже на кукурузную муку собирали с населения (подозреваю, что в Военной Управе половину крали), как не могли найти старшин соответственного образования и просили из вермахта, а там не хотели идти в неполноценную часть. Как третьестепенной амуницией обеспечивали а формой - бог его знает какой.

Как первое, что сделали, когда объявили о создании дивизии - СОЗДАЛИ КАЗИНО для зарабатывания денег "повновласниками" Военной Управы!!!

[l-matveev.livejournal.com]

Оказывается -это открытки. Качество сканирования плохое, но все равно видно
сколько народу пришло посмотреть как снимают.

[l-matveev.livejournal.com]

Я так понял, что УВО уже в 20-х годах использовало членство в КПЗУ как прикрытие.

[varjag-2007.livejournal.com]

Я давно это подозревала, когда еще про покушение на Сталина читала (у меня ссылку на это рецензенты, к сожалению, убрали в моей книге), а тут - убедилась, причем, масштабы - больше, чем я подозревала

[l-matveev.livejournal.com]

Вот это интересно:
"Зустрічав іще Ірчана у ВУАМЛІНі в перших числах червня під час доповіді Шліхтера про національний ухил Скрипника. Тоді Ірчан мені сказав: «Треба припинити зустрічі з галичанами із Західної України. Можливо, і мене незабаром візьмуть». Я його намагався заспокоїти тим, що він — відомий письменник і його не чіпатимуть."

То есть Ирчан уже чувствовал, что его возьмут.

[l-matveev.livejournal.com]

МОНДОК
Іван Ілліч (21.V 1893— 8.XII 1941) — діяч комуністичного руху на Закарпатті. Член Комуністичної партії з 1917. Н. в с. Руські Грабовець (тепер Сх. Словаччина, ЧССР) в сім'ї сільс. вчителя. Учасник боротьби за Рад. владу в Астрахані. В 1917—18 — у Червоній гвардії. В 1918 брав участь у роботі Угор. комуністичної секції при ЦК РКП(б) у Москві.

Активний учасник революц. боротьби в Угорщині й на Закарпатті 1918—19. У 1920 — один з організаторів Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі, потім редактор її друк. органу газ. "Правда". У 1920—29 — секретар Закарп. крайкому КПЧ. У 1923—29 — член ЦК КПЧ. У 1924—29 був депутатом чехосл. парламенту від КПЧ. На VI конгресі Комінтерну обраний членом Міжнар. контрольної комісії Виконкому Комінтерну. У 1930 за рішенням ЦК КПЧ виїхав до СРСР. Навчався у ВУАМЛІНІ.

[l-matveev.livejournal.com]

Здесь совсем другая информация;

Мондок Іван Ілліч, 1893 р. н., Уродженець м. Грабовець, українець, б. член КП Чехословаччини і КП України, член Виконкому Комінтерну, політемігрант з 1930 р., аспірант Харківського інституту червоної професури. Судової трійкою при Колегії ДПУ УРСР 28.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецької в'язниці. Особливою трійкою УНКВС ЛВ 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РРФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

[l-matveev.livejournal.com]

"Школа червоных старшин" - это, как я понимаю, "Курсы красных командиров". Сразу и не догадаешься, поскольку галичане переводили.
Но тогда зачем и кому был там нужен курс "украинознавства", который читал бывший военнослужащий австо-венгерской армии и затем петлюровской армии? Парадокс. Там еще Думин был:

Осип Думин. Родился в 1893 в с.Грушов на Галичине. Служил в австрийской армии унтер- офицером, 22.09.1915 попал в русский плен. В 1917 освобожден, вступил в курень сечевых стрельцов, участвовал в гражданской войне на Украине, затем в эмиграции в Польше. Вступил в УВО и был нелегально заброшен в УССР, служил инструктором по стрельбе в Школе красных командиров, одновременно возглавляя подпольную антисоветскую организацию бывших сечевиков. В мае 1921 УВОСС была разгромлена чекистами, но Думину удалось уйти от ареста и переправиться за польский кордон. Летом 1922 он был назначен руководителем «розвідочного реферату Української військової організації». Вел активную шпионскую работу в пользу Литвы и Германии. В 1926 вошел в конфликт с краевым комендантом УВО Ю.Головинским и был снят с поста. Вышел из УВО и переехал в Германию, сотрудничал с немецкой контрразведкой, занимался литературной деятельностью, издал несколько мемуарных книг. В 1945 был арестован Советскими властями и расстрелян.

• Думин Осип Алексеевич
Родился в 1893 г., села Грушево Медынического р-на Дрогобычской обл.; украинец; Проживал: гор.Кенигсберге..
Арестован 18 августа 1945 г. УКР 'Смерш' Северной группы войск.
Приговорен: военным трибуналом Северной группы войск 20 ноября 1945 г., обв.: по ст.ст. 58-2 и 58-11 УК РСФСР.
Приговор: 10 лет. Умер 02.03.1946 года в местах заключения. Реабилитирован 16 июля 1993 г.
Думин (Думын) Осип (1893 - 1945) - украинский военный деятель, писатель (литературный псевдоним Антон Крезуб), сотник Сечевых Стрельцов. Родился в Галиции. В годы первой мировой войны служил в австрийской армии. В одном из боев Д. попал в русский плен. Работал в шахтах на Криворожье. Подпольно Д. вместе с Е. Скалиа организовал отряд из пленных галичан, который 14.1.1918 прибыл в Киев и вошел в состав Куреня Сечевых Стрельцов. В 1918-19 Д. - командир сотни, шалаша, полка, а впоследствии и армейской группы СС. В 1920-21 - командир партизанского отряда на Трипильщини. После поражения украинской национально-освободительной борьбы 1917-21 находился в эмиграции. В 1921-25 - член Украинской Военной Организации, возглавлял отдел разведки Начальной команды УВО. С 1945 судьба Д. неизвестна. Автор исторических трудов: "Очерк истории Украины-польской войны 1918-19", "История легиона УСС", "Партизаны", соавтор "Истории украинского войска" (1938).

[varjag-2007.livejournal.com]

Блиин!
Думин служил в Школе красных командиров?!!!