Украинцы портят русский язык, но не обязаны его знать

[varjag_2007]

Странную пресс-конференцию провели наши украинские языковеды. Вот такая каша в отдельно взятых языковедческих головах:

Украинцы портят русский язык
Качество русского языка, на котором говорят украинцы, отличается от языкового стандарта. Такое мнение во время пресс-конференции в «Обозревателе» высказали: заведующий отделом языков Украины Института языковедения НАН Украины Богдан Ажнюк и заведующий кафедры Киевского международного университета Иван Ющук.

По мнению Ющука, русский язык в Украине не нуждается в защите. «Если взять прессу – доминирует русскоязычная пресса, если взять телевидение – доминирует русскоязычное телевидение и никто не противодействует этому», - пояснил он. Вместе с тем Ющук добавил, что сегодня русский язык в Украине «и не русский, и не украинский, а непонятно какой».

Вместе с тем Ажнюк отметил, что «некоторые параметры русского языка нуждаются в защите в Украине». Так, по его словам, «нуждается в защите чистота русского языка, его качественный уровень». «Качество русского языка в Украине существенно отличается от литературного стандарта по многим параметрам», - добавил он. Эксперт уверен, что в данном контексте сотрудничество украинских и российских ученых могло бы быть достаточно эффективным.

«То, что в Украине русский язык портится – объективный процесс», - продолжил дискуссию Ющук. Он пояснил, что этому способствует «неестественное для этого языка окружение».

И в то же время заявляют, что:
Украинец не обязан знать русский язык
Гражданин Украины не обязан знать русский язык.

«В большинстве школ русский язык не преподается, и то поколение, которое приходит, не обязано знать русский язык», - сказал Ющук. Вместе с тем он добавил, что украинский язык находится «в центре всех славянских языков, поэтому кто знает украинский, тот понимает и словака, и чеха, и серба».

В свою очередь Ажнюк заметил, что «обязательство – не то слово, которое можно применять в отношении какого-либо языка». Он напомнил, что все люди равны в правах, независимо от того, какими языками они владеют. «Хотя в целом рекомендуется знать государственный язык или основной язык государства там, где он не имеет государственного статуса – это одно из условий для того, чтобы государство могло общаться со своими гражданами», - добавил эксперт. Ажнюк также признал, что «знание русского языка во многих ситуациях очень помогает».

Одним словом, назло маме отморожу уши!

Comments

Re: Я один такой словать медицинский анализировала

[quaxter.livejournal.com]

я анализировал медицинские ВСЕ от словарика Олэны Курыло 1918 года и М. Галына 1920 г. до последних изысков. перетряхивал материалы к ним из коллекции Гринченко, выковыривал элементы медицинской (и математической) терминологии из толковых и двуязычных словарей (в т.ч. и о. Памвы). только легендарный Русско-украинский словарь Юлиана Кобылянского (сына Ольги), изданный в Вене в 1912 г., вдруг исчезнувший из фондов и картотек Вернадки не был представлен в моих материалах. Там такое предисловие по поводу необходимости этого словаря, роли и места русского языка в мире! нужно его найти и заставить всех свидомых учить напамять (не скопировал, каюсь).
кстати, ссылки на горячо любимый мною словарь доблестного лаврского архимандрита меня не смущают немало.

понимаете, одно дело, когда забытая лексема древнерусского языка передается забытой же лексемой староукраинской, вроде

разботѣти = розбумцнѣти

это из ветхозаветного "рызботѣютъ красная пустыни" (т.е. расцветут, дадут всходы [цветы], украшающие [по весне] пустыню).

забавная цитата

Згадана стаття, я переконаний, зовсім непотрібно ставить тезу, що «тільки уявивши собі в повній мірі, яка вже єсть у нашого народу наукова мова, науковий діяч зможе доповнювати її власними штучними термінами та назвами». Такою дорогою ніде не йшла наукова робота, і у нас поставити її на такий грунт – значить загвоздити її на довгі часи до української культури, втім і до науки, прикладати. Принціп крайнього етнографізму річ хибна, шкідлива, і з інтересами нашого національного розвитку зовсім незгідна. Вибилось українське громадянство з рам сеї програми в сфері артистичної, белетристичної творчости, котрій теж, і не дуже навіть давно, ставилось завданнє малювати етнографичний, народній побут. Немачого добровільно накидати знов такий прінціп нашій науковій роботі. Завдання національної української культури вимагають як найбільше творчої роботи, котра опирається і повинна опиратись на народній основі, але не тримаєть ся її невільничо, як слїпець плота.
Нарід однаково не може дати скільки небудь повної термінольогії географії, ботаніки, анатомії, механіки чи хімії, так сам як політичної економії, історії чи лінгвістики. Народня мова може дати для неї тільки деякі елементи, вони й зібрані вже в величезній більшости, значно мабуть більше як 90%, в загальних словарях і в спеціальних збірках, термінольогічних матеріалів, в підручниках і в популярній літературі. Те, що може принести дальше збираннє народньої термінольогії, сорозімірно невелике. Се збираннє буде і далі вестись, але воно ніколи й не скінчиться, тому не можна й чекати його скінчення. Нарід не тільки консервує готовий словарний матеріал,– він творить його і творитиме неустанно – в тім і маттеріал термінольогичний.
Розвивається житє і техніка – твориться і відповідна термінольогія у того <,> що ми звемо народом в тіснім значінню. Зявилися на Україні водяні й вітряні млини – зявились для їх конструкції й нові терміни. Пішли фабрики – поруч запозичених і тільки притертих (тому в переважній масі безвартісних) стали вироблятись і народні назви. Розвинулось на українській землі гірництво (шахтярство) – так само. Дістане ширшиий приступ сей колєктивний анонімний творець до елєктротехніки, до технольогії, до авіації – він і там творитиме свою термінольогію, по тим самим більше менше псіхольогічним законам, по яким творить її інтелігенція, дослідники й винахідники. Лінгвістичні й термінольогичні комісії будуть збирати сей термінольогічний матеріал, будуть працювати над неустанним оновленнєм термінольогії й культурної мови взагалі – дай Боже во віки віків. Але се буде тільки маленький регулятор в великій робітні культурної української творчости, як термінольогічні, правописні і язикові комісії у иньших культурних націй,– зпо між котрих виріжняти себе і ставити в якесь виключне становище, вийняте з-під загальних культурних норм <,> немає ніякої причини ні потреби.
М. Грушевський, Чергова справа, Промінь, №3-4 (березіль 1917, Москва, с. 21-24)
З приводу статті О. Янати «Негайна справа в розвитку української науки і школи», Промінь, №7-8 1916

вот так М.С. отстаивал в полемике с будущим идеологом ІУНМ человеческий облик украинской научной терминологии. ай да сукин сын!