Стихи Нестора Махно

[varjag_2007]

Проклинайте меня, проклинайте

Проклинайте меня, проклинайте,
Если я вам хоть слово солгал,
Вспоминайте меня, вспоминайте,
Я за правду, за вас воевал.

За тебя, угнетенное братство,
За обманутый властью народ.
Ненавидел я чванство и барство,
Был со мной заодно пулемет.

И тачанка, летящая пулей,
Сабли блеск ошалелый подвысь.
Почему ж от меня отвернулись
Вы, кому я отдал свою жизнь?

В моей песни не слова упрека,
Я не смею народ упрекать.
От чего же мне так одиноко,
Не могу рассказать и понять.

Вы простите меня, кто в атаку
Шел со мною и пулей сражен,
Мне б о вас полагалось заплакать,
Но я вижу глаза ваших жен.

Вот они вас отвоют, отплачут
И лампады не станут гасить...
Ну, а батько не может иначе,
Он умеет не плакать, а мстить.

Вспоминайте меня, вспоминайте,
Я за правду, за вас воевал...

(1921)


Кони версты рвут наметом

Кони версты рвут наметом,
Нам свобода дорога,
Через прорезь пулемета
Я ищу в пыли врага.

Застрочу огнем кинжальным,
Как поближе подпущу.
Ничего в бою не жаль мне,
Ни о чем я не грущу.

Только радуюсь убойной
Силе моего дружка.
Видеть я могу спокойно
Только мертвого врага.

У меня одна забота,
Нет важней ее забот...
Кони версты рвут наметом,
Косит белых пулемет.


Ответ большевику Дыбенко

Большевику не веря,
Кричали все в одно:
"Не ври как сивый мерин,
Мы все идем к Махно!"


Я в бой бросался с головой

Я в бой бросался с головой,
Пощады не прося у смерти,
И не виновен, что живой
Остался в этой круговерти.

Мы проливали кровь и пот,
С народом откровенны были.
Нас победили. Только вот
Идею нашу не убили.

Пускай схоронят нас сейчас,
Но наша Суть не канет в Лету,
Она воспрянет в нужный час
И победит. Я верю в это!

(1921)

Comments

Исконное обострение?

[magner58.livejournal.com]

Поищите советских дебилизаторов демонизаторов вроде новороса по теме визвольних змагань, а то полярную чушь несете.

"Махновська ідеологія визнавала існування української нації і користувалася термінами “Україна” та “українці”, прихиль­но ставились до впровадження шкільного навчання “мате­ринською” мовою. Навіть махновська російськомовна преса часто друкувала матеріали на теми української історії та літе­ратури. Починаючи з 1919 р. махновці самоідентифікували себе як українців. Це відбилося у назві їх військової органі­зації "Революційна повстанська армія України" "

"Восени 1919 р. було створено махновську україномовну пресу у вигляді газет “Шлях до Волі” (Катери­нослав) та “Анархіст-Повстанець” (Полтава)"

"Ще у травні 1919 р. “Путь к свободе” говорив про більшовиків, як про тих, що "прийшли з півночі, прохаючи, щоб Україна прийняла їх по братерсь­кому",
а вже у листопаді 1920 р. “Голос махновця”: “Комуністи винні, вони вдвічі винні, як захожі, чужі українському народові, як люди, що прийшли з Великоросїї” "

"13 серпня 1919 р. в районі Нового Бугу зчинили антибільшовицький заколот махновські полки 58 дивізії. Гасло махновського перевороту було: “На захист України від Денікіна, від комуністів, від білих, від усіх бросаючих і насідаючих на Україну!” "

Полтавська “Анархіст-повстанець”:
“Анархо-махновський рух на Україні є рух самобутній, національний”...“В чому спасіння української нації? Який ідейний рух дійсно спасе українську націю, її свободу та незалежність? Відповідь ясна. Сам народ уже давно усвідомив, що єдине його спасіння в анархізмі, безвладній трудовій федерації, що є єдино вільна незалежна організація, яка повинна привести націю до давноомріяної свободи і процвітання українського народу”.

За свідченнями члена ЦК УПСР Лизанівського, Махно створив з полтавськими повстанцями спільний штаб і писав у відозвах, “що український народ треба визволити від великоросів, але ні я, ні Петлюра не захистимо вас, захищайтесь самі. За нами йде Врангель, а тому озброюйтесь!” Винниченко додає, що відозви Н.Махно мали підпис: “Син України”.

"В передмові до 1 тому (подивіться): “Про одне лишень доводиться жалкувати мені, випускаючи цей нарис у світ: це - що він виходить не на Україні і не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком прямує до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати свої запис­ки на мові свого народу, провина не моя, а тих умов, в яких я знаходжусь”.

"Н.Махно визнає, що влітку 1918 р. говорив ук­раїнською настільки погано. що соромився себе. Проте, зустрівшись з Н.Махно у вересні 1919 р., М.Ірчан відзначав, що Н.Махно говорив на літературній мові добре. Проте лише говорив, не наважуючись писати літературною мовою. В листі до українських анархістів США Н.Махно сповіщав, що опублі­кує свої мемуари українською мовою, як тільки знайде перекла­дача. Перекладач так і не знайшовся аж до самої смерті Н.Махна"

"В 1926 р. газета “Дело труда”, його стаття “Кілька слів щодо націо­нального питання” “Українці говорять по-українському, і через частку націоналізму, вони часто не слухають прибульців, які не говорять рідною мовою, якщо зараз анархісти мають дуже слабкий ідеологічний вплив на українське село, це через те, що, групуючись по містах, вони не приймають до уваги національної мови українського села” "