Герой Украины Павлычко о любви к Москве

[varjag_2007]

                                    Як рідну матір, я люблю Москву
                                    За дух її, за воленосну вроду,
                                    За все, що маю я, за все, чим я живу -
                                    За волю українського народу.

                                    А ви, кати, за жменьку мідяків
                                    Знайшли собі за океаном службу
                                    І ще тризуб складаєте з дрібних кусків
                                    Розбитий об гранітну нашу дружбу. 

Comments

[izverg-men.livejournal.com]

Волт тут хорошая подборочка. :-)
http://ukrstor.com/ukrstor/adk_9krug.html

[drakonit.livejournal.com]

Хорошо сказано, актуально

[joanerges.livejournal.com]

Хе-хе... я когда-то специально такого типа стихи выискивал... ;)

[varjag-2007.livejournal.com]

Хе-хе... Я могу только процитировать отрывок из ответа другому аффтару:
"Хилися, зрадо! Біля тебе
Гаптує крила вороння.
І тій панноті кунтушистій
З волинських кленів та ялин
Вже теше обрій урочистий
Горбаті віка домовин".

[antisvidomyt.livejournal.com]

Кахи-кахи-кахи-ках - та сусіду в пах! ©

Уважаемые господа, предлагаю Вашему вниманию свежую газету "Літературна Україна":

НЕМА ВЖЕ ЛЕНІНА В ЧИГИРИНІ !

Народе мій козацький вчуй мене,
Бо радість рве артерії і вени.
В моє життя печальне і трудне
Проникло сяйво дня благословенне.

Нема вже Леніна в Чигирині!
Стояв і впав приречений до скону.
Розтріскалися кості кам"яні,
Облізла шкіра бронзова з бетону.

І вивезли на сміття той картуз,
що прикривав зрадливий зір могола.
І страх пройняв манкуртів і лакуз,
І вірш мій зблиснув, наче шабля гола.

Як ви живі, то й Київ не помре,
Мій Чигирине, мій Холодний Яре!
Біля сухого зашкварчить сире,
І навіть небо спалахне безхмаре.

Здригнися Києве, скидать пора
уламки імперської шкарлупи,
Везти на цвинтар з берегів Дніпра
Вождів московських перегнилі трупи!

Я ждав цієї миті, я горів,
Перед Богданом падав на коліна,
Моливсь до синьо-жовтих прапорів:
Зніміть божка, хай встане Україна!

Гудуть пророчі весняні вітри,
І сонце зна, хто на майдані стане.
Возрадуйся, але не сходь з гори,
Державний погляд збережи, Богдане!

Не личить гетьману низовина,
Де ярмаркує челядь стоголоса.
Та щоб тобою дихала вона,
Пошли туди Максима Кривоноса!

Дмитро ПАВЛИЧКО™

"Л.У." №5, 7 лютого 2008 р.

[varjag-2007.livejournal.com]

Справді, ДУЖЕ НЕ ВИСТАЧАЄ МАКСИМА КРИВОНОСА НА ЗРАДНИКІВ, ЩО БІСКУПУ ВІДДАЮТЬ НА ПОТАЛУ БІДНЕ ТІЛО УКРАЇНИ:

БІЙ МАКСИМА КРИВОНОСА
Життя — на дибки. Мліють хати.
Стоокий гнів січе лани.
На честь і мсту, на шал розплати
Стоять полки. Свитки і шати.
Стоять голота і пани.

О шлях Волинщини! Із мроку
Зведи знедолені поля,
Де Єремії хиже око
Пильнує стяги короля.
А давали пити з чаші
Кров Христа з надією,
Відречись себе, Яремо, Станеш Єремією!
А давали їсти тіло,
Біскупом помічене,
Бідне тіло України,
Ятаганом січене.
Перейди всі кладоньки
Та від мови-ладоньки.
Від народного звичаю –
До панської владоньки.

І перейшов блюсти закона
Коронним гетьманом сюди,
Людська сльоза, мов кров червона,
Тече з рудої бороди;

І двоє крил у тьмянім злоті,
Сріблясті кинді, меч в сідлі
Як виклик вольності, й голоті,
Й душі, присохлій в мозолі.

І стоять полки,
Наче плин ріки,
В латах, в кованих мисюрках,
Золоті вовки.

А голота стоїть,
Наче вітер століть,
Кривоносові суремки
Виграють у мідь.
Ворон-кінь іде,
Аж земля гуде,
Біля шабельки-дамаски
Голову кладе.
— Сідлай коня! — шепнуло поле,
І для могутнього число,
Піднявши в небо сиве чоло,
Кривавим цвітом проросло.
І потекло, й пошаленіло,
Зануртувало в дим, в ясінь,
Рвонулось тіло геть на тіло
Без вороття і воскресінь,
Сльоза в сльозу і кров до крові,
І крик і круки біля лиць,
Дамасок виблиски багрові
В зигзагах чорних блискавиць.
Кричали душі, бились коні,
І очі, вирвані з орбіт,
В останніх муках на припоні
Ще сліпо блимали у світ.
І сонце в чорно-білім диску
Несло небесну корогов
На смерть, на щастя, на колиску,
Де з горем грається любов.
Тримайсь, Максиме! Сяє небо,
І стяг і меч біля коня.
Хилися, зрадо! Біля тебе
Гаптує крила вороння.
І тій панноті кунтушистій
З волинських кленів та ялин
Вже теше обрій урочистий
Горбаті віка домовин.

А де ж Ярема? А де ж тюрма? Тіка невесело,
І Кривоносова шабля кута над ним занесена;

Понад Карпати, над білі хати, над Піренеї,
Тікає зрада, і мчиться правда побіля неї.
Копита б'ються, і шаблі гнуться, на бій готові,
Обличчя вершників серед ночі як мармурові.

Чіпають гриви за білі хмари, за верховіття
І простеляють жорстокі тіні в нове століття!

[shorec.livejournal.com]

http://shorec.livejournal.com/43725.html

[varjag-2007.livejournal.com]

Новое, как вы знаете, это всегда хорошо забытое старое :). Тем более, что повторение - мать учения!!!

[antisvidomyt.livejournal.com]

Під Нью-Йорком
табори військові
Синьо-жовті мають
прапори.

Як убити, з кров'ю,
чи без крові,
вишкіл там ведуть
професори.

Всі вони, майстри
удару в спину,
вішальники, гангстери, збуї,
в боротьбі за "вільну Україну"
пропонують методи свої...

Боже мій, а хто це
їхні учні,
Хто вони, ці блідні
юнаки?
Чи вдихнули в них слова гадючні
кравціви, стецьки,
маланюки?
Повзають вони, як хроби в глині,
Подвиги замовчують сумні -
Той дітей катрупив на Волині,
Ну а той відзначився в Сонгмі...
Дітваки діаспори
гнилої,
Вислухайте поклики мої:
Ваші вчителі--то не герої,
а звичайні вбивці й шахраї...

Виплюйте бандерівську
блекоту,
Вимийте зі свого тіла їдь,
Не служіть ні гунові, ні готу,
А самі собі ви послужіть.

http://www.forum.vosvoboda.info/viewtopic_1941.php