varjag_2007 | Про национально свидомые жертвы холокоста (Reply)

Толстый фраер Твердохліб и засоренная национальная сознательность

«На протязі ось уже чотирьох століть різні загарбники поневолювали Україну.
…Приходу до влади спільників Януковича сприяли наслідки багаторічної русифікації та геноциду української нації. На значній території України маємо засмічену мову, засмічену національну свідомість і душу, зміни в ментальності нації.
Захопивши владу, братки Януковича накидаються на українську мову, бо бояться її…»

«На протяжении уже четырёх столетий разные захватчики порабощали Украину.
…Приходу к власти сообщников Януковича способствовали последствия многолетней русификации и геноцида украинской нации. На значительной территории Украины мы имеем засоренный язык, засоренную национальную сознательность и душу, изменения в ментальности нации.
Захватив власть, братки Януковича набрасываются на украинский язык, потому что боятся его…»

Микола Твердохліб

Было очень интересно, – кто автор этого идиотизма с мировой скорбью в глазах и дорогими сердцу каждого украинского патриота именем и фамилией а-ля бандеровский полковник «Гром» и каковы его заслуги в очищении засоренной национальной сознательности – с засоренной мовой дело у него обстоит, как можно заметить, плохо.

Кременчугский «НАБАТ» пишет:
…уроженец одного из хуторов Мало-Писаревского сельского совета Золочевского района Харьковской области), бывший руховец, бывший преподаватель КГПУ, бывший кандидат от национал-демократов во все ветви украинской власти (всегда проигрывавший эти выборы), а ныне житель Германии (город Росток), уехавший туда на ПМЖ по еврейской визе и существующий там на так называемую «социалку», неугомонный Микола Твердохліб…

Проверяем

Дружественная национал-демократам «Кременчугская панорама» пишет:

Ныне Мыкола Твэрдохлиб, бывший доцент Кременчугского политехнического университета, член Ассоциации исследователей голодоморов в Украине и автор девяти книг по истории Украины, живет и работает в Германии, где продолжает работать над рукописями книг по истории многострадального родного края.

Вряд ли бы его пригласили в Бундес за оду жовтоблакитногму флагу над Кременчугом и летопись жидо-большевистского красного террора в Полтавской области.

Сайт «Холокост» пишет:
М. Ф. Твердохлиб в Кременчуге издал при поддержке украинских спонсоров книгу «Регион Кременчуга в годы немецко-советской войны 1941-1945гг.» – исторический очерк, где затрагивается проблема Холокоста (это они так думают). Предисловие к историческому очерку написал кандидат исторических наук – В.Крот.
Вот эта книга о проблемах холокоста (интересное название – «немецко-советская война», правда?):

Стало быть, еврейская виза грустноглазого кременчугского эмигранта как бы тоже вполне реальна.

Нюансы

Известный украинский журналист национал-демократической направленности Владимир Эйсмонт неожиданно (от зависти по поводу визы, вероятно) сливает коллегу по перу:
«У книзі «Кременчуччина в роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр.» М. Твердохліб розповідає про підпільну групу в міському краєзнавчому музеї на чолі з його директором К. Корольчуком. Працівники музею проводили просвітницьку роботу серед населення, розповідаючи про історію Центральної Ради, діяльність українських провідників часів революції та громадянської війни. У 1942 році гестапо заарештувало Корольчука та наукового працівника музею Д. Барковського.
Потужною була підпільна організація націоналістів на чолі з редактором газети «Дніпрова хвиля» Михайлом Щепанським. За час, коли газету редагував Щепанський, на її сторінках друкувалися матеріали про сталінські репресії, про історію України, про українське життя в окупованому місті та його околицях, сприяла вихованню патріотичних настроїв серед населення…».

Если Дмитрий Давыдович Барковский еще может быть «жертвой холокоста», то Михаил Щепанский на эту роль не тянет никак.
«…Постійні арешти цивільного населення у висліді большевицьких провокацій, розстріли галичан із похідньої групи Щепанського, Кальби і товаришів кошмарним сном зависли над головами тих, що осталися при житті та рвались до нової творчої праці» – пишет сайт с изумительным названием «Вести комбатанта».

«Одним з керівників Кременчуцького підпілля був Михайло Щепанський. Народився він у 1908 році у Кам'янець-Подільському, деякий час працював кореспондентом у різних провінційних радянських газетах. Проте офіційна комуністична ідеологія не змогла вбити в ньому любов до рідного краю і перетворити українського патріота на московсько-більшовицького інтернаціоналіста… З початком радянсько-німецької війни Щепанський мусив евакуюватися із сім'єю на схід, але в результаті швидкого просування німців застряв у Кременчуці, де його й застала окупація.
Восени 1941 року П. Щепанський став редактором Кременчуцького часопису «Дніпрова хвиля» і за короткий час перетворив його на трибуну української самостійницької думки. На шпальтах кременчуцького часопису друкувалися патріотичні вірші українських поетів, зокрема текст національного гімну «Ще не вмерла Україна» та «Марш націоналістів». 9 листопада 1941 року «Дніпрова хвиля» опублікувала статтю Євгена Стахіва, згодом одного з керівників українського антифашистського підпілля в Донбасі, «Нові шляхи виховання української молоді», в якій він закликав юнаків і дівчат бути патріотами своєї Батьківщини і за прикладом Кривого Рогу гуртуватися в національно-спортивні товариства «Січ» – пишет еще какой-то национал-мудак.

Круто боролись с немецко-фашисткими захватчиками воспетые Твэрдохлибом хэрои. И все как один были жертвами холокоста.

Кременчугский обладатель вечной скорби в глазах как детей развел хитрых евреев и немцев, страдающим комплексом вины за преступления нацизма.
Теперь он разводит читателей «Украинской правды», сплошь отягощенных обладанием 47-й национальной хромосомы, подрабатывая тем самым копеечку к скудной эмигрантской «социалке».