Расистское знамя в Киевсовете

[varjag_2007]

Свободовец Евгений Карась ака Вортекс - тот самый, у кого вчера отобрали нож на входе в Киевсовет - вместе с группой нацистов позирует на фоне расистского флага в здании того же Киевсовета. Фото делалось "для своих", и потому здесь можно видеть фигурантов нападений на недавние акции гражданских и социальных активистов.

Вот эту вооруженную фашню цинично отмазывают сейчас их друзья и соратники, Егор Соболев и Игорь Луценко. Они, по видимому, хотят для Киева и Украины такую "честную" и "демократическую" власть (взято в фейсбуке Андрея Манчука).

Comments

[vozhd-plemeni.livejournal.com]

(http://demotivators.org.ua/b/v/531387)

[incas78.livejournal.com]

Блондинов не видать

[varjag-2007.livejournal.com]

хе-хе
Блондинистость - признак вырождения ))

[stefan-blog.livejournal.com]

воинския атрибутика - беда всех нынешних ланселотов )))

http://stefan-blog.livejournal.com/511131.html?thread=1553051#t1553051
зато заборы на незаконных стройках он хорошо громит )))

[varjag-2007.livejournal.com]

Тоже мне.. ланцелот!

[Степан Храбров (from livejournal.com)]

а фамілія у цього Євгена чи то Сомович. чи то Карась..що нагадало...(бачилися разом з ним і Мікаелою у 2009-ому році на початку і ще потім особисто з ним бачився... у нього богатий боєвий і веселий досвід , але так, щоб побитися №;)


Женя Сом - рудобровий мовчун. Його блідо-блакитні очі вічно дивляться на все здивовано, ніби запитують: “Світе, а чому ти такий?”
Він придивляється до травинки, до залізячки, хмаринки, мурашки, шматка соснової кори чи дроту, ніби хоче щось змінити, утворити, поєднати. “А що, коли зробити ось так? А якщо ще інакше?” Дух одвічної творчості й зміни - ось що таке розум Жені Сома. Певен, рідний край матиме прегарного вченого, інженера, трудівника.


ЖЕНЬКА СОМ

Для чого живе людина?
Дикі, предковічні хащі з птеродактилями, зубатими, хвостатими, рогатими драконами. Ревище, верещання, завивання, свист, передсмертні зойки в джунглях, горах.
Океани, моря, на яких жодного корабля, жодного човника.
Бездонне небо з грозами, ураганами, між якими не пролетить жоден літак чи дирижабль.
Земля, де не росте жоден сад, жодна квітка, виплекані любовною рукою.
Планета, довкола якої не чується пісні і слова Шевченка, Пушкіна, Лесі Українки, Байрона.
Земля, не освячена подвигом Спартака, Джордано, паризьких комунарів, Леніна, Чапаєва, Гарібальді, Миколи Островського, героїв Іспанії, Олексія Стаханова...
Навіщо такий світ?
Він ні для чого. Він ще лише пустирище для прийдешнього смислу, для того, щоб ми випололи його й зробили нивою для ЧОГОСЬ.
Мені здається, є багато диких світів у зоряному безмір’ї, котрі ще ждуть творящої руки. Може, нам судилося стати такими сіячами? Хіба не про це писав Ціолковський, не про це ми з вами мріяли?
Для чого живе людина?
Щоб осмислити все, що виростила природа, наповнити своєю творчістю, полюбити. Тоді далекі зорі - безіменні, чужі й холодні - стануть МОЇМИ ЗОРЯМИ. Тоді біль іспанських дітей, які недавно були у нас в гостях, стає МОЇМ БОЛЕМ. І радість ластівки, яка повернулася з далекого вирію до свого гнізда, стає МОЄЮ РАДІСТЮ.
Людина, - мов душа світу. Так мені підказала ваша любов, учителю, що її ми відчували всі ці роки. Ми підемо далі в життя, і ваша любов невідступно буде з нами - незрима, терпляча, мовчазна.
Нащо живе людина?
Вона не може не жити. Вона пуп’янок земного дерева. Цікаво все ж таки уявити, а якою буде сама квітка людських діянь і мрій, тим більше - плід, який з нашого дерева дозріє в прийдешніх віках? Ех, дожити б!..

http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/4-2-3
Хто ти? (1987, 2 видання)