Джон Демьянюк - жертва голодомора

[varjag_2007]

Мій батько став „Іваном-страждальником“, як і вся наша родина. В якомусь сенсі ми є третім поколінням жертв нацистської Німеччини. Мої чотири доні в сльозах прощалися з дідом. Все ж таки вони є щасливими, що мають дідуня, котрого люблять і переживають за нього. Вони допитуються, чому це трапляється нам, і все, що я можу їм пояснити, це те, що в житті трапляється ряд невиправданих і незрозумілих подій, з якими треба давати раду якнайкраще.

Беручи до уваги існуючі клопоти, пов’язані з віком і хворбою мого батька, теперішній уступ страждання батька продовжує пережитий 12-річним хлопчиною примусовий сталінський Голодомор, поранення у війні з нацистами та уціління в німецькому полоні у 21-річному віці. Далі – шестирічне переживання смертного засуду в ізраїльській тюрмі за вчинки інших, і як прямий наслідок безрозсудного нехтування правди Бюром спеціяльних розслідувань нашого американського Департаменту юстиції.

Нацисти вкрали мого батька з його вітчизни, України, так як і подібно мою маму, вивозячи її на примусову працю до Берліну, коли їй було 16 років. Тепер це знову повторюється. Понад 60 років після війни ми спостерігаємо нашого, тепер 89-річного батька, котрого лікують від різних захворювань, включно з левкомічною хворобою кісткового мозку, що є наслідком німецького полону і завдає фізичного болю, терпіння і ментальних мук.

Деякі угрупування в США, Ізраїлі та Німеччині осуджують тих, які критикують ще одне судове переслідування, бо, на їхню думку, необхідно вчити нові покоління про нацистські злочини та карати винних за них, так як 20 років тому горлали в Ізраїлі, щоб повісити батька за злочини когось іншого.